Собістянська Анастасія Русланівна народилась 21 липня 1994 року в мальовничому містечку Надвірна, Івано-Франківської області. На даний час постійно проживаю у м. Львові, навчаюсь в НУ"Львівська політехніка", здобуваю фах програміста. (сторінку - у Львівській)
Як стало важко їхати зі Львова, Гасити свічки, кидати перо, У цьому місті все було казково: Духмяна кава, дороге вино.
Все починалось в спальному вагоні, Палило сонце, сіяло весну, Вокзал неспішно, в ніжному мінорі Дзвінкоголосо слухав тишину.
Усе змінилось, ти вже не відчиниш, В чужих обіймах стрінеш Новий Рік. Ми розійшлися, просто розлучились, Усе спустили, що було на вік.
Над головою небо кольорове, Минувші кадри миготять в очах, Як стало важко їхати зі Львова, Але поїду, скоро вже, на днях.
Сторінку та фотоальбом створено. Дякую за публікацію твору. Поради щодо публікації творів та фото - у приватному повідомленні...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
2
З Різдвом!
