Чорнильна хмара стелиться по підлозі, повзе по стіні, вилазить з усіх
щілин, про які необачно забули.
Хрускотом піску на зубах відлунює пронизливий жах. Від нього неможливо
відплюватися, як і від піску.
Тікає в шаленому ритмі серце, та ґрати ребер не відпускають його з
полону.
Безмежно хочеться зникнути, розчинитися, але навіть у цьому відмовлено.
Які ще жахи готує майбутнє? Що твориться тепер під покровом таємниці?
А прийде день і затопить триклята сірість, безвихідь, замкненість. Все
як завжди. Наче нічого й не відбувається. Зневіра не має ніякого
значення. Навіщо це замкнене коло?
Що ж тепер? Зціпити зуби, ковтнути розпечений свинцевий клубок, що
застряг в горлі і чекати. Знову чекати?
Розказати так про відчай може тільки той, хто справді у відчаї... Пробачте, якщо я помиляюсь. Проте хочу сказати Вам, що в житті так багато прекрасного! Зумійте тільки роздивитись. А ще краще даруйте красу і радість Ви... і все буде добре.
Дякую за підтримку. Причини для відчаю вистачає. Але в житті й справді багато прекрасного. Сподіваюся, мої емоції тимчасові.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Пане Іване, час і нині то повзе, то біжить, то летить, як і ця бувальщина, яка вже давно вилетіла за межі Чумацького Шляху, бо як не дивно, час має властивість змінюватись
Asedo1949: Дуже важкі рядки. Серце огортає туга за таких ось героїв. А скільки їх вже лежить в нашій змученій горем, але нескореній землі, та водночас велика гордість розпирає груди
та
у Вас 
0
