Мій мирний народе, ти зроду війни не жадав,
І ласим не був на чуже, бо свого мав доволі.
Чому ж тебе вкотре спіткала нещадна біда,
Весна опинилась в тенетах чужої сваволі?
По що вони йшли, знавіснілі од люті раби,
Узявши твій мир під холодні і точні приціли?
Мій славний народе, хрещений в огні боротьби,
Від крові твоєї не раз вороги захмеліли!..
А землі святі засівали кістками синів,
Їх вічною славою смерть в полі бою покрила.
І нас не зламати, не знищити в жодній війні,
Бо ангельська сотня над нами розправила крила.
Дарма потішається ниций лихий окупант,
Дарма скаженіє орда його люта і п'яна!..
Якщо і горіти, то лиш у цвітінні троянд,
Якщо і диміти - лише в яблуневих туманах...
|