Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток
Пн, 25.11.2024, 23:54
МЕНЮ САЙТУ

Форма входу
Розділи новин
Новини та статті - культура [347]
Поезія, література, проза, музика, мистецтво
Новини та статті: суспільство, політика [806]
Не пов'язане з л-рою та поезією
Усе навколо нашого поетичного сайту [127]
Поради новим користувачам, оголошення, акції, тощо
Літературні конкурси, фестивалі, літ. премії, акції [215]
Вірую... [17]
На релігійну тематику
Постаті [27]
Про поетів, прозаїків, історичні постаті...
Зі святом! [154]
Вітаємо зі святами
Історія, етнографія [29]
Статті на історичну тематику
Куточок читача, глядача і слухача [28]
Що варто прочитати, переглянути відео, послухати...
Куточок споживача [97]
Корисні поради, рекомендації
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Опитування для Вас
Що є загрозою розвитку української мови?
Всего ответов: 497

Феномен Тичини

О, я не невільник,
Я ваш беззаконник.
Я – сонцеприхильник,
Я – вогнепоклонник.

Ненавиджу темне
Життєве болото.
Я в душу таємне
Ловлю сонцезлото.

Павло Тичина

…від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась.
Євген Маланюк


 

Павла Тичину я вперше почув (саме почув, а не прочитав!) – з голосу батьків. Вони співали «Гаї шумлять – я слухаю…» (пісня Георгія Майбороди), а зі мною коїлась якась дивовижа. Мені здавалося, я пливу – от просто пливу за кухонним столом у квартирі в Луганську… Це було як осяяння, як одкровення. Тоді я вперше відчув, що таке поезія.

А ще: нелюба вчителька української мови не любила Тичину й зовсім цього не приховувала. Складалося враження, що вона цим пишалася. Ну, а любити те, чого не любить осоружна вчителька, – це ж виклик! І цей виклик асоціювався з Тичиною. Так антиреклама спрацювала з точністю до навпаки, а Павло Тичина став моїм улюбленим поетом.

Пізніше, вже в інституті, я прочитав есей Василя Стуса «Феномен доби (сходження на Голгофу слави)». Враження він справив на мене колосальне. Під цим враженням перебував я доволі довгий час, перебуваю значною мірою й досі, а все-таки якась внутрішня потреба не дає мені заспокоїтись, не дає сказати: «Ну, все, з цим поетом усе ясно, годі про нього», спонукає повертатися до цієї постаті знову і знову.

До того ж глибоке, приголомшливе дослідження Василя Стуса не дає санкції на те, щоб усі питання тичинознавства автоматично пояснювати феноменом доби; адже є ще й феномен Тичини…

***
  Тичина в українській поезії відповідає за речі базові, первинні.

Наприклад – за музику української мови. Ні, цю музику чули й до нього, безперечно, але Тичина зумів передати її чи не найзухваліше, ба навіть зухвало-геніально.

Дівчина в нього дивиться яблуневоцвітно, озера розпрозорюються, душа аеропланить, планети акордяться, а небо відгукується на своє справжнє ім’я – Дзвінкоблакитне… Такі перлинки Тичининого генію можна нанизувати й нанизувати, по суті, поет витворив свій авторський варіант української мови і зробив це дуже природно – просто тому, що він так чув. Під музикою української мови мається на увазі не лише уславлена милозвучність, а сама її квінтесенція, сама її, так би мовити, «українськість» – пересотворена, тобто революційно витворена наново.

Поет-новатор, поет-революціонер – банальні слова, які були мантрою радянського літературознавства, проте ж вони точно характеризують постать Тичини. Це його питомі, найсильніші риси. У них – і тріумф, і трагедія цієї постаті.

Новаторство модернізму, що спирається на народну традицію, виростає з неї – першооснова Тичининої поетики; революція, пересотворення світу – його ідейний локомотив. Ідеться навіть не про якусь конкретну революцію (березневу українську, з оспівування якої поет починав, чи жовтневу радянську, оспівуванням якої завершив), а про революцію як ідею, революцію як символ нового життя (Vita nova, писав про «Сонячні кларнети» Андрій Ніковський).

Цій революції Тичина залишився вірний до кінця своїх днів. Навіть ціною самознищення.

***
Оцей момент самопожертви, самозречення поета в ім’я ідеалів революції (читай: в ім’я дзвінкоблакитного, золотого гомону, чуття єдиної родини, далей комунізму тощо) ніяк не можна оминути. Я ніколи не повірю, що лише страх диктував Тичині ті соцреалістичні вірші, які сьогодні неможливо читати. Ще менше віриться в поетову нещирість, у стьоб і дулю в кишені. Тичина віддавав усього себе до останку, переходив у «новий пречудовний світ», вкладав усю душу в те, що вважав Сутнісним, – а вигляд це мало моторошно-карикатурний. Мрець намагався усміхатися голим черепом (слова Василя Стуса).

Це трагедія Тичини, не ганьба, а трагедія, але, по суті, це зворотний бік його тріумфу. Звучить парадоксально, однак у чомусь найістотнішому поет залишився вірним собі. Дзвінкоблакитний камертон революції і мрець із усміхненим черепом – надто протилежні іпостасі, їх неможливо переплутати. У цьому, якщо хочете, чесність Тичини. Україні й світові – Сонячні Кларнети, Комуністичній партії – вагон майстерно пофарбованих заливистих дудок. Кожному своє.

Сонцезлото його поезії залишається невловимим.

Микола Байдюк


    Джерело публікації

Розділ новин: Постаті | Опубліковано: vagonta


Радимо переглянути ще одну статтю на "Анумо...":

Ах, не смійтеся ви наді мною, - не для вас я Вкраїну люблю!


    Ключові слова (теги) матеріалу: Микола Байдюк, вірші Тичини, поезія Павла Тичини, Павло Тичина


Коментарів: 3
avatar
0
1 vagonta • 11:09, 30.08.2021 [Лінк на твір]
Друзі, чи є у вас улюблені вірші Павла Тичини? Якщо так, поділіться у коментарях, які саме...
avatar
1
2 spydut • 09:34, 31.08.2021 [Лінк на твір]
Феномен Тичини , це феномен усіх геніальних і українських і інших націй , митців в СРСР , в совєтьскій країні , комунофобних часів . Ця фобія зберігається досі у всіх хто народився і тим більше жив у ті часи . Геній Тичини це важка доля творця , який хоче творчої волі , і яка обтяжена політикою тогочасної держави , тобто життя на межі . А виразити свою волю як Стус , не усім було під силу , боротися проти комуністичної системи , як і зараз проти антилюдської всесвітньої влади , самостійно не під силу нікому . Коли люди це зрозуміють і зуміють обєднатися а ЛЮДСЬКУ систему правління , ось тоді буде жити по справді краще . Тичина - мусів піти або за владою совєтьскої комуни , або зникнути як митець . Всі вірші Тичини геніальні , якщо відкинути всі пропагандиські вірші , поеми і все тоді письменство . Сучасна українська влада дуже зайнята власним збагаченням , і не маючи щось іншого окрім капіталістичних грошових бажань , не маючи національної ідеології , думає тільки щоб протриматися , збагатитися і наживатися на власному народові , заганяючи людей у все більшу бідність . Тобто зараз можна писати все проти влади , але чи від цього стає кращим життя .
avatar
0
3 vagonta • 17:48, 31.08.2021 [Лінк на твір]
Дякую за такий змістовний коментар, хоч і не відповіли, який найулюбленіший вірш Павла Тичини ;)

ComForm">
avatar

Переглянути КОМЕНТАРІ до ПОЕЗІЇ й ПРОЗИ та до новин:
на сторінці "НАШ ТОП ++"
 

     
  Хостинг від uCoz