Віхола

Рине світом віхола непроста,

Оббиває долі і рве літа,

На рятунок з неї й гроша не став:

Уціліє, може, один зі ста.
 

Тут реальність рветься на «ми» й «вони»,

Тут бракує мудрості й глибини,

У коктейлі люті, страху й вини

Душі йдуть на дно мов старі човни.
 

Хтось іде на прощу і на поклін,

В руки взявши пращу, в уста – проклін,

Зі стіни Плачу хтось майструє дім;

Молитвами литими стогне дзвін.
 

Ти ж, ген-ген на сотому рубежі,

Поміж друзів, недругів – скрізь чужий,

Серце знов очищуєш від іржі.

Скільки сили матимеш – бережи…

https://www.youtube.com/watch?v=_gQKKv4WhPQ