Щорічно відзначаючи День пам’яті героїв Крут, мимоволі задумуємось над
долею сучасної молоді. Адже молода жертва в боротьбі з чужою силою для
кожного покоління українців стає ледь не історичною закономірністю.
Наші матері з жалем згадують які молоді, гарні і віддані Україні хлопці
загинули в боротьбі УПА. Кажуть, що таких тепер немає… Напевно є, але
вони інакші і боротьба в них інакша. Виникає затаєна думка: чи можуть
бути нові Крути? Більшість скаже, що ні. Проте нам важко позбутись
переживань за нашу молодь, пам’ятаючи як історія клала на плечі кожного
молодого покоління новий хрест української долі. Здається, що вже
такого не буде. Але чи знаємо і розуміємо все, що діється з Україною?
Без цього знання ми не зможемо бути впевненими у власному майбутньому.
Якщо провести паралелі з передісторії трагедії під Крутами до
сьогодення, можна побачити багато аналогій. Інформаційна доба дає
можливість багато що попередити, змінити і не залишати так таку
кількість проблем наступному поколінню українців. Пам'ять Крут повинна
застерігати нас хоча б від повторення фатальних помилок. Вони завжди ті
самі і їх щонайменше дві: нездорове захоплення красивими ідеями
соціал-лібералізму і незрозуміле небажання до плекання власної сили. В
сучасній Україні все це є в багатьох варіантах і поєднаннях. Результат
один - українська молодь втрачає перспективу українськості. Суспільство
швидко і дивно змінюється, на Україну стало модно казати “ЦЯ КРАЇНА”.
Відходить українська душа. Це не хочеться чути як і слова “духовний
Чорнобиль” чи хтось придумає – “духовні Крути”. Ми мастаки себе
застрашувати і творити “красні слівця”, але найбільше ми себе
заспокоюємо, присипляємо. Пам’ять про Крути пробуджує, як український
символ-докір вини зрілого покоління політиків перед поколінням молодим.
В
ті часи молода новопроголошена українська держава опинилась під впливом
ідей соціалізму і романтичної ілюзії братства народів. Мало хто
задумувався над проблемами захисту кордонів, інформаційного захисту,
співвідношення чужих і своїх при владі. В результаті соціалізм без
опори на відроджуваний національний ґрунт лише полегшив роботу
московським більшовицьким агітаторам за темниками Троцького. А ще
українці вирішили щиро поділити владу за етнічним принципом з
представниками впливових етносів, але якось понадіялись на долю і не
поспішали взяти як слід свою частку відповідальності за державу. Хтось
виявився спритнішим і справжніх українців при владі стало чомусь
малувато. Вже тоді виникла божевільна ідея роззброєння серед багаття
війни. Через це трагедія Крут стала неминучою і таких трагедій було
немало, вони зійшлись в одну – молоді українці не унаслідували
справжньої самостійної держави. Замість неї вони одержали Радянську
Україну – ілюзію, задля втішання якою їм треба було забути предків і
рідну мову. Можна сотні разів звинувачувати в цьому агітаторів -
більшовиків і зажерливість Російської імперії, але проблема залишається
та сама – українці проявляють фатальну нерішучість, коли треба голосно
заявити про власну відповідальність за державу, як це повинен зробити
корінний етнос, найчисельніший та історичний спадкоємець заповідей
поколінь, що здавна жили на українській землі. Кожен державний народ в
слушний момент проголошує це, нікого не питаючи і ні на кого не
озираючись. Українці й досі відчувають наслідки тривалої і згубної
колонізації, вважаючи ніби зайвим голосно заявляти про те, що українці
в Україні є і беруть на себе відповідальність за державу хоча б сумірну
з власною чисельністю. Це не націоналізм, а нормальна поведінка
державного народу. Мовчать політики, поблажливо усміхаючись на заяви
націоналістів, немодних в часи глобалізації і лібералізму. Нема чим
тішитись, адже ми маємо домінування чинників соціалізму і
експортованого лібералізму в усіх структурах влади. Може це нормально і
прогресивно для ситих і традиційно національних держав Європи, США, але
в Україні все це не лягає на твердий національний ґрунт. Національну
основу досі ніхто і не збирався відроджувати, швидше навпаки. Соціалізм
країн Скандинавії – це той же соціалізм Мороза, але побудований на
традиціях нації. Китайський соціалізм є стовідсотково китайським.
Національні соціалісти і комуністи хоч і говорять про дружбу народів,
але переконані в тому, що світ живе за законами жорсткої конкуренції.
Україна має соціалістів Мороза і Вітренко, комуністів Симоненка,
регіоналів та інших, які своїми наївними заявами про дружбу народів і
домаганнями державної мови сусідньої держави насправді лише полегшують
вплив на Україну всіх зовнішніх сил з метою одержання ними зиску коштом
простих громадян. Дехто з них щиро бажає лише впливу на братню Росію,
але вони не розуміють, що в зроблену ними слабину прошмигне весь ласий
до наживи світ, якому за іграшки переодягтись росіянином і заговорити
зіпсованою чи ламаною російською. Більшість ненавмисно ослаблює державу
перед лицем світу, керуючись ідеологією, побажанням добра і
справедливості, заради ілюзії голої правди. Та їхню несамостійність
видає протягування чужої державної мови чи надмірна любов до держав -
найбільших конкурентів України. Вони продовжують дурити бідних
українців байками про дружбу народів як дружбу держав. Присипляють
українців давнім наркотиком обіцянки добра і благоденствія без потреби
брати своє право, закликають жити ілюзіями світових гарантій,
провокують самопоїдання і руйнування власної ж влади. А тим часом
комусь чужому зі світу буде легше забаламучувати голови українцям через
чужі газети, чуже телебачення, щоб легше і непомітніше було лізти рукою
в українську кишеню за своїм надприбутком. Хоча це не може тривати
вічно, народ нарешті отямиться і зхопить пожадливу руку.
Найгірше,
коли це здійснити буде нікому . Така небезпека є, якщо молоде покоління
не відкине ілюзій, якими нас безкоштовно годує світ з рук соціалістів,
лібералів і колон п’ятих, що прагнуть на місце перше в державі. Старе
покоління вже має з цим достатньо проблем і схоже передасть свій тягар
молодим. Попри легковажний скепсис молодого покоління, від цих проблем
не так легко відкараскатись. До старих помилок додадуться поради чужих
шкіл чужої демократії, інформаційна беззахисність нації і жорстка
світова конкуренція під тиском глобалізації. Це велика небезпека для
молодих патріотів ідеї і власного добробуту. Політика маніпулює чи
навіть жонглює національним, але її суть – це економіка.
Зберігаючи національне, можна мати самостійну політику, спроможну
боронити економічні інтереси громадянина в Україні і в світі. Тому
молодому поколінню не варто бігти за ілюзією влади і достатку, краще
подбати про нарощування української сили і конкурентоздатності – це
гарантія сильної влади і високого рівня добробуту надовго і для всіх.
Варто взяти на прапор успішності українську мову і українські етнічні
цінності - це допоможе конкурувати у світі всім громадянам незалежно
від етнічної приналежності. Молоді громадяни України повинні довести,
що справжнє українське є найкращим, наймоднішим і конкурентоздатним в
першу чергу на території держави, а потім у світі, що українці –
автохтони (не украінци) в Україні є і це люди успішні, відповідальні за
державу.
Після Крут банда Муравйова гасала по Києву і
відстрілювала людей у вишиванках і тих, хто говорив українською. Нові
Крути можуть відбутись непомітно, як звичайна технологія сучасної
інформаційної війни. Суспільство може і не помітити жорстокої битви за
те, чи буде сильною, справжньою і відповідальною за державу нова
українська молодь. Наслідками теж не будуть відстріли етнічних
українців. Вишиванки матимуть успіх на подіумах і фольклор забавлятиме
туристів. Просто може катастрофічно поменшати тих, хто говоритиме і
думатиме по-українськи. Як і колись ціною бою є Київ, його молоде
українське обличчя і дзвінка українська мова. Вся Україна вслухається в
голос столиці і тому українці не вийдуть з окопів, поки українська
правда не рушить з київського майдану аж до околиць. Народ закарбовано
пам’ятає сотні програних битв, нерішучість Виговського і легковажність
Богдана, тисячі жертв голодоморів і несходимого Сибіру.
Бій під
Крутами як український бій за світову перспективу перемістився в центр
і його має виграти молодь не кулями і багнетами, а українським словом і
українською силою, опануванням нашого інформаційного простору і нашої
політики. Те, що робиться в нашому інформаційному просторі дуже нагадує
роззброєння української армії в часи Центральної Ради. Якщо українські
політики зрозуміють відповідальність моменту, молодь матиме підтримку і
виграє битву–самоствердження. Тому пам’ятаймо про Крути!
Тут може варто сказати що у 1937 році, син Лемківщини Богдан Ігор Антонич також присвятив свого вірша Крутам. Цей вірш то " Крутянська Пісня". Дякую за увагу.
Так, пам'ятаємо, пам'ятаємо про таке... Більше того, роки три назад навіть їздив на Сумщину у річницю цієї трагічної події. Хоча... Чесно кажучи, мені здається, якби у 1919-1921 р.р. Україна не втратила незалежність, то не факт, що ми би з вами зараз живими були. Скоріше всього, замість нас сиділи би блакитноокі блондини зі "стержневої нації". Так що все, що не стається - до кращого.
На жаль, історія не знає слова "якби", що б там не казали з цього приводу квантові фізики.
Дуже боляче, чесно кажучи. І за хлопців, і найбільше - за державу, яка мала свою регулярну армію, але бездарно її розтринькала, і захищати столицю послала цих самих хлопців.
Антонича обожнюю. Невже хоч хтось знайшовся, хто зі мною згодний?
І Тичина ж також написав "Пам'яті тридцяти". А одної ночі до нього навідалися суворі хлопчики - і наступного ранку з'явилось "Партія веде"...
Твори Антонича я читала майже всі, що змогла знайти в мережі, дякую. Багато з них навіть напам'ять знаю.
Я просто згадала, як ми його в школі проходили... Коли всі мої однокласники почали насміхатися з незнайомих слів і майже відразу нарекли "брєдом", а я сиджу В ШОЦІ, настільки мені сподобалось... На жаль, культура сучасної молоді справді залишає бажати кращого.
Ви їм пробачайте, тоюто тим, хто насміхався. Я до речі теж раніше не розумів поетичне слово Прихильність до віршів прийшла вже після закінчення школи. А Антонича теж кілька творів знав на пам*ять. Одне з них - "СЕЛО". Коли твір перший раз прочитав, здавалося нічого кращого раніше про наші, українські села, не читав...
Щорічно відзначаючи День пам’яті героїв Крут, мимоволі задумуємось над
долею сучасної молоді. Адже молода жертва в боротьбі з чужою силою для
кожного покоління українців стає ледь не історичною закономірністю.
Наші матері з жалем згадують які молоді, гарні і віддані Україні хлопці
загинули в боротьбі УПА. Кажуть, що таких тепер немає… Напевно є, але
вони інакші і боротьба в них інакша. Виникає затаєна думка: чи можуть
бути нові Крути? Більшість скаже, що ні. Проте нам важко позбутись
переживань за нашу молодь, пам’ятаючи як історія клала на плечі кожного
молодого покоління новий хрест української долі. Здається, що вже
такого не буде. Але чи знаємо і розуміємо все, що діється з Україною?
Без цього знання ми не зможемо бути впевненими у власному майбутньому.
Якщо провести паралелі з передісторії трагедії під Крутами до
сьогодення, можна побачити багато аналогій. Інформаційна доба дає
можливість багато що попередити, змінити і не залишати так таку
кількість проблем наступному поколінню українців. Пам'ять Крут повинна
застерігати нас хоча б від повторення фатальних помилок. Вони завжди ті
самі і їх щонайменше дві: нездорове захоплення красивими ідеями
соціал-лібералізму і незрозуміле небажання до плекання власної сили. В
сучасній Україні все це є в багатьох варіантах і поєднаннях. Результат
один - українська молодь втрачає перспективу українськості. Суспільство
швидко і дивно змінюється, на Україну стало модно казати “ЦЯ КРАЇНА”.
Відходить українська душа. Це не хочеться чути як і слова “духовний
Чорнобиль” чи хтось придумає – “духовні Крути”. Ми мастаки себе
застрашувати і творити “красні слівця”, але найбільше ми себе
заспокоюємо, присипляємо. Пам’ять про Крути пробуджує, як український
символ-докір вини зрілого покоління політиків перед поколінням молодим.
0
