Пт, 22.11.2024, 21:13
Меню сайту
Категорії каталогу
Позія та проза Федух Мар'яна [4]
Опитування для Вас:
Прочитавши вірш чи прозовий твір, коментар...
Всего ответов: 350

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Поети Росії категорії та розділи української поезії, українська проза Позія та проза Федух Мар'яна
 

Всякоє диханіє я Господа Бога Хвалю! (проза)

Повій вітре, повій буйний з далекої і рідної для мене Галичини!
Принеси вогкість та окропи мою неразумну голову срібним дощем своїм.
Вдар по моїх безчуйних ніздрях пя’ним запахом яблоневого цвіту.
Вложи в мої глухі вуха чарівний щебіт ластівок та дивний клекіт мого колишнього сусіди лелеки.
Повій! Бо задихаюсь від пекельної спеки в чужім і немилім для мене краю.
І я буду вдихати тебе з такою насолодою поки не розірвутся мої сухі груди и не вивалится на твоє крило моє покаличене серце.
Забери його з собою, кинь в старий, каламутний Дністер, а бренне тіло моє переверни на другий бік і нехай тлусті азіятські черви доїдають його до кінця.

Всякоє диханіє я Господа Бога Хвалю!

Ох і часи були! Хоть не дуже ситі зате веселі та щасливі!
Жіночки в нашім краю дуже гарно плодилися, человіки не ходили з опущеними плечима и не думали якби втекти з рідної хати на чехи а чи до Португалії щоби заробити на кусень хліба.
Діточки росли бо їх годувала і ними керувала сама природа.
Грали в ріжномаїті ігри. Від того набиралися сили, крепи та завзятості. Одна біда була; що дуже добру тягу мав наш нарід до хмільного горшка, але люди вірили, а коли людина вірить то вона бачить, відчуває і переживає від зовбаченого і віра тая піддержувала людину на ногах, а часом і виводила її на чисту дорогу якщо
тая людина не могла на неї видертися сама.
Нині, вже в старших роках пригадую своє життя і хочу розповісти вам дорогі мої краяни про одну дивну пригоду котра сталася зімною коли я був ще молодим хлопаком, бо пригода тая якраз і вивела мене на чисту і тверезу дорогу по котрій іду вже не один десяток літ. Може теє про що я вам розповім у своїм коротенькім оповіданні поможе комусь із вас якщо хто (не дай Боже не має сили сам видертися с хмельного болота) і як колись мене теж виведе його на чисту, здорову і щасливу дорогу.
Молодим хлопцем я, на свою біду мав чималу здібність до бійки, пиятики та різномаїтих пригод.
В ті часи, про які я вам буду вповідати серед молодих сільських хлопців проводилися різномаїті бойові турніри і пєвно що це підсказувала сама природа бо від тих турнірів хлопці робилися смиливішими, набиралися хисту та відваги.
Я же до тих турнірів мав великий хист та охоту.
Нераз валявся вдома по кілька днів з розбитою пащекою та пом’ятими ребрами, але чогось це не вчило мене нічому, а тільки ще більше я добирав охоти та сміливості до тієї справи.
Батько з матір’ю нічого не могли зімною подіяти і помучившись махнули на мене рукою.
А ще мав я велику тягу до музики і в 12 років вже так гарно вигравав на гармошці що мене почали запрошувати на невеличкі весілля та музики.
Може на тих весіллях та музиках я і пристрастрився до того хмільного горшка.
Серед розумних дівчат я особливої ціни не мав, бо ті знали що крім пияка та волоцюги з мене нічого доброго не вийде, а на нерозумних то я і сам особливої уваги не звертав.
Було заведено серед нашої сільської молоді запрошувати з других сіл хлопців на музики.
До тих гостей відносилися з велікою повагою; заказували для них особливого танца, кращі дівчата віддавали їм свою руку, а коли музиканти йшли на вечер’ю то тих гостей так молотили що вони відбиваючись не знали в який бік втікати.
Відступати без бою не можна було бо це вважалося великим встидом.
Таке саме рубили по других селах і з нашими хлопцями.
Моя покiйна бабуся походила з бойового роду Левів та була ще й дуже віруючою людиною і вона навчила мене невеличку молитву – оберег і роз’яснила мені що молитва тая зможе мені помогти при загрозі незрозумілої та чужої для моєї голови сили і не раз говорила мені не забувати тієї молітви бо молитва тая в скрутний для мене час поможе мені втриматися в сідлі.
І признаюсь я вам що ця невеличка але дуже цінна молитва нераз помагала мені; чи під час бийки чи ще якої – небудь напасті.
Одного разу запросив мене мій сусідський хлопчина помогти йому засватати дівчину.
Та дівчина приходилася мені якоюсь далекою ріднею.
Особливої охоти я до цієї справи в мене не було, бо я не дуже вважав того хлопця.Той хлопчина лишив мене одного разу в біді і мені так пом’яли ребра що я майже неділю пролежав вдома на бамбетлі. Але що зробиш? Треба було йти, бо в таких справах відказу бути не могло. Договорилися на суботу. Я взяв з собою інструмент і вийшов з хати здумкою, що хоть собі добре вип”ю та закушу. Випив я таки непогано, а може й занадто, бо почав говорити до тієї дівчини всякі дурниці. Нащо тобі кажу такий фальшун та боягуз? Ти така гарна дівчина що моглаби собі пошукаті і кращого хлопця. З ким ти збираєшся розділити свою долю? Ті слова, напевно не дуже сподобалися тій дівчині та її батькові, бо той вкопивши мене за шию виставив за двері. Я на цього господар”я не дуже розсердився, бо зрозумів що він жакий-же фальшивий як і його будущий зять. По дорозі мене таки добре розібрало і я брів по ній від рова до рова. А тут, раптом, мене обігнала якась свиня. Мене це дуже здивувало, бо по наших селах ніхто ніколи свиню на вулицю не випускае. Свиня з малої і до самого ножа повинна жити в стайні або в кучі. Користлива думка трохи витверезила мою голову і я подумав, що раз тая свиня лазить по ночах без догляду по дорозі то це може бути і моя свиня і я маю на неї повне право.
Знявши з себе ременя, я потехеньку підкрався до тієї свині і влучно накинув їй петлю на шию.
Свиня вела себе спокійно, моїм діям не противилася, потихеньку перебирала ногами і провадила мене якраз в тім напрямку котрий мені і був потрібний.
Через деякийсь час, мене та свиню, обігнав якийсь здоровенний бик. Мене це здивувало ще більше бо я добре знав що в селі такого бика ніхто не тримає. Було правда, пару биків на колгоспній фермі, але ті бики мали по кільцю в ніздрях і завше були прев”язані. Той-же бик що мене обігнав був чогось без кільця. Бик той, не звертаючи на мене та свиню уваги, обігнав нас та щез в темряві.
Приходила правда мені в голову думка поміняти свиню на бика, та побоявшись що з биком я можу і не справитися, я її відкинув.
А я, тим часом витяг з кишені складня і вже подумував що якщо мені не вдастся довести свиню до своеї стайні то я її в якімось потайнім містечку заріжу, а м”ясо частинами перенесу додому.
Справа ця підходила десь під св”ята „Спаса” і добрий кусень свинячего м”яса в хаті зайвим не буде. Знаете ? Я вам признаюсь, що наразі мені приходило в голову що все це мені здаєтся бо я десь чув чи читав, що людина від довгої пиятики може впасти в якусь білу горячку.
Я кілька разів вщипнув себе за стегно і вспокоївся,так, як зрозумів, що хотя і знаходжусь в п”яним стані, та свої дії контролюю.
До дому треба було йти ще чималу відстань, Місяць був повний, але світив слабо бо було дуже захмарене небо.

Свиня йшла спокіно, та недоходячи до (валькового саду) почала чогось хрюкати, обзиратися і тягнути мене до того саду.Трохи відступлюся і розповім вам дещо про цей (вальків сад). Сад той колись мав господар”я, але його тав всю його сім”ю за якусь провину радянська влада вивеза на Сибір.
Сад був великий, розумно обсаджений по периметру від скотини та цікавої людини терням, але був запущений до неможливого. А ще ходила про цей сад недобра слава.Нині покійний житель нашого села Дяк Микола колись розповідав, що був очевидцем в тім саді впирячого шабашу і ясно видів і чув як ті впирі танцювали, співали та вигравали якусь дику музику на косах, гроблях, вилах та коцюбах.
З хати цього господар”я колгосп зробив молочарню, але в 1956 році повернулася з Сибіру дочка того господаря і якимось правдами-непрвдами їй вдалося поселитися в своїй хаті.
Сам господар з господинею та ще двома дітьми з Сибіру не вернувся. Всі спочили там не витримавши страшних холодів. А дівчина якось вижила, була вже старша, мало десь коло трийцяти років. Заміж не виходила, може від того що мала одну ногу пошкоджену і від того трохи кривуляла. Була дуже скритна, рідко показувалася на людях, нізким не дружила і люди вповідали що вона навчилася якигось чарів у сибірських шаманів і де-що знає.
Поки ця свиня провадила мене за собою, я завважив що попереду йдущий бик завернув до саду і впірнув у терня а за ним якись здоровезний чоловік з дитячою колискою на плечах. Свиня прблизившись до того місця де щезли чоловік з биком завернула до саду і шарпнула мене за собою в терня, а в самім саді так припустила що я зі всього розбігу вдарився головою об якусь деревину.Вдарився я таки добре бо стояв на траві рачки а іскри так і сипалися з моїх очей, а відтак і знепритомнів.
Прийшов я до свидомости від якогось дивного співу. Спів той був такий приємний на моє вухо, що мені здавалося, що я мігби його слухати без кінця.
А тут раптом виліз Місяць ізза хмари, освітив сад і неподалеку від себе я побачив таке, що в мене від страху затерпли руки і ноги. Хочу вам нагадати, що я рідко піддавався тій людській властивості, а тут настрашився як ніколи.
При блідому світлі Місяця, десь коло двадцяти чоловік та жінок, взявшись за руки крутили якогось дивного, дикого танця. В середині-же тих танцюристів сидів на задніх ногах бик і передніми ратицями колисав в колисці ту свиню що я вів на ремені.
Коло тих танцюристів сиділо кілька чоловік котрі на косах, ціпах, та кацюбах грали якусь дивну неземну музику. Від такого видовища я весь затремтів і зрозумів що попав в біду і біду неабияку. Господи, Господи- почав я. Иисусе Христе Сину Божий помилуй мене грішного! Присв”ятая Богородице зборони мене від напасті, не дай мені в біду впасти! Відтак коло тих танцюристів розірвалося і якийсь кудлатий чоловік підскочив до мене, став рачки як і я і почав страшно крутити очиськами, при тім присьпівував якусь як мені здавалося нерозумну пісню. Пісня ця вкарбувалася в мій мозок на все моє життя, тому мушу передати слова тої пісні і вам (Ой гуляли два шваби, гоп цуп два шваби видирали варцаби, гоп цуп варцаби). До нинішнього часу ніяк не можу втямити зумислу тої письні. Ну скажемо шваби це німці, варцаби це шось таке ніби одвірки, алеж як то можно було так танцювати щоби аж видирати тії одвірки і чим? Відтак той співачисько став підбивати мене по боках своїми ягодицями ніби запрошував сісти на нього як на коня. Мені і справді захотілося прокотитися на нім так, що я вже вхопився за його волосся як за кіньську гриву і вже хотів перекинути на нього своє тіло як раптом страшна догадка вдерлося до моеї голови і стримала мене ; я зрозумів, що якби я сів на того співака то сам би зробився впирем.
Відтак пригадавши цю молитву що колись навчила мене моя старенька бабуся, я почав її істово твердити раз за разом.

Колись, ще в моїм дитиньстві покійний стрик мій Данило якось признався мені що людина може втомитися не тільки від тяжкої праці але й від щирої молитви. Дивної долі зазнав цей чоловік. Колись, ще за Австрії, щоби закіньчити веньський університет він мусів звернутися до жидів і навіть приймив жидівську віру. Пішов на такий крок бо дуже прагнув до науки, бо сталося так що батько його впав в бідатство і незміг більше оплачувати його навчання. По закінченню того університету щось сталося з ним бо повернувся до батьківської віри і ходив блаженним до самої смерті. Дуже любив мене, а свої дві доньки покинув разом з їхньою матірью жидівкою. Я нераз посміювався над ним а тут сам удостовірився що відчуваю втому від тої молитви бо по якомусь часі вже ледво ворушив язиком. Тая молитва певно що й справді велику силу мало бо аж відкидувала того співака від мене. Нарешті він залишив мене в спокої і поскакав далі крутити того дикого танця. Бик чогось перестав колисати свиню а підійшов до мене, страшно похитав надімною рогами відтак повернувся до мене задом, задер до гори хвоста і обдав мене з ніг до голови своїми нечистотами а по зробленому знову пішов до колиски і щось шепнув свині на вухо. Свиня вилізла з колиски підтрусила до мене, відтак зробила таку-ж справу що і бик. Від тяжкого свинячого смороду я аж закрутив головою та молитися не переставав бо відчував страшну тягу йти до танцю. Свиня же знову уляглась в колисці і бик далі почав її колисати, свиня ж притім заспівала чудовим, високим сопрано, і спів цей нагадав мені голос тієї дівчини- господині того саду. На якусь мить я перестав молитися і той співачисько зі страшенно витріщиними очима знову підскочив до мене, вхопив за чуприну, поставив на ноги і закрутив мене як веретено.
Крутив він мене до тих пір поки мені не закрутився Божий світ і я не втратив свідомості. Прийшов я до свідомості вже вдосвіта на самому верху весочезної груші вчепившись до гіляки як той кліщ.
Боже Правидний! Та чого-ж я тут ?! Та що зімною сталося? Та чи не сон це? Та на сон це подібно не було бо я ясно видів над собою і коло себе зелене листя, недозрілі грушки а ніздрі мені так і щипав тяжкий, свинячий сморід. Не знаю, скільки часу я потратив на те щоби злізти з той груші, а злізши крадучись побрів до дому городами.
Слава богу що була Неділя і люди після тяжкої, колгоспної праці ще спали похатах, бо якби хто- небудь побачив мене в такому стані то пропали- би і слава моя і відвага. Три дні я пролежав в хаті на бамбетлі як в якійсь хороби. Батько і мати не відходили від мене як від малої дитини. Помогла- же мені піднятися на ноги святая водиця, которою мене моя мати поїла та обмивала всі ці дні.
А костюма того що колись мені прислав з Канади мій вуйко Йван вже неможливо було привести до колишнього вигляду. Від того часу, хоть вірте- хоть не вірте, а я окрім легенького, квасненького винця більше нічого на душу не приймаю.
А ременя свого я через деякийсь час впізнав на однім хлопцеві. Хлопец той був старший за мене і був сином нашого сільского коваля, котрий в невдовзі перебрався жити до господині- власниці того саду. На протязі всього свого життя не раз пригадую і думаю, а сьогодні вповідаю вам...А чи не весілля це було? І кажу вам добрії люди, як би не тая молитва- оберег то може я би і не доніс до вас тієї писанини. Тому раджу вам користатися нею в скрутний для вас час, бо молитва тая велику силу має.
ВСЯКОЕ ДИХАНІЕ Я ГОСПОДА БОГА ХВАЛЮ!



Другие материалы по теме

Додав: feduh (14.12.2007) | Автор: © Федух Мар'ян
 
Розміщено на сторінці: Позія та проза Федух Мар'яна, Вірші про рідний край

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 4519 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 4
avatar
1 Life-Proza • 11:47, 16.12.2007 [Лінк на твір]
досить цікаво було прочитати...........я не розумію одного..чому така низька оцінка???!!!! surprised
avatar
2 lyubyk • 15:50, 26.04.2008 [Лінк на твір]
Вiрш-вступ мeнe рoзчулив дo "ручку",нe думав ,щo здатний пeрeжити вiртуальнo вашу бiль-алe я її вiдчув її,лeдeвe стринав сeбe..."Xруснулo "щoсь у сeрцi,oсoбливo кoли булo сказанo прo "сусiдньoгo лeлeку...."
avatar
3 lyubyk • 16:14, 26.04.2008 [Лінк на твір]
Знючи дoбрe,щo Ви пoxoдитe з тиx самиx мiсць,щo мoя бабуся вiрю,щo так мoжна напитися..i всe тe пoбачити як рeальнe..У ниx в сeлi тeж була така пoдiбна "xатинка"...Ясна рiч ,цe дoбрe щo ви бiльшe нш п'єтe...Aлкoгoльнiкoгo нiдoчoгo нe дoвiв(дoбрoгo)...У нас дужe вeлика прoблeма iз цим..Занадтo вживаємo,злoвживаємo.Xoчу ,сказати,щo мoжна пити алe винo,вoнo навiть кoриснe,а так як ми "глушимo "всe щo гoрить,тo талким-oт спoсoбoм ,спалюємo сeбe...
avatar
0
4 spydut • 19:35, 23.07.2021 [Лінк на твір]
У роздумах триватиме життя .


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz