Голос крові Все на світі можна вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. В.Симоненко Я не вибрав Тебе, рідна мати, Я не вибрав Тебе, роде мій, І вовік не дано вибирати Кров свою та оселю-край свій. Та, якби я таке і мав право, То би вибрав Тебе, моя Русь, Я не знаю найвищої слави, Крім тії, що дитям Твоїм звусь! Моя, праведна Русь-Україно! Лиш з Тобою я плачу й сміюсь, Тут родився, зростав, тут загину, Лиш для Тебе живу і борюсь! Лиш Твої волошковії очі, Золоту сонцесяйну косу Я кохаю та п’ю донесхóчу І у пісні-пташині несу. Із краплин материнських молочних, Із масних свіжозораних смуг Здійнялось моє серце співоче Та бунтарський нескорений дух. Мені сняться степи Оріяни, І трипільські лелеки-хати, У душі моїй скіфські кургани Та князівські черлені щити. І литавровим громом пульсує В жилах Дикого поля запал, Закипає, клекоче, нуртує Гайдамацької вóльниці шал. Моя сутність в повстанському схроні, У диму лісових таборúщ, У п’янкому гірському полоні Та у іскрах домашніх вогнúщ. Де б мене не гонило-носило, І куди би не звав бій-набат, Світ, Вкраїно, без тебе немилий: Я лечу у красу твоїх шат. Скільки б я не блукав виднокраєм, Скільки б я не пробув в чужинí, Та не стати мені самураєм , І гусаром не стати мені. Ні спартанським гоплітом сталевим, Ні тевтонським ландскнехтом не буть, На зріднюсь ні з орлом я, ні з левом – Лиш Тризуб Золотий – моя суть. Голос Крові лунає у грудях, Благовістом священним дзвенить, Я ніколи й ніде не забуду, Хто я є ні на день, ні на мить. Я – дещиця Великого Роду, Правди Вишньої вічний солдат, Непоборного пагін народу, Вірний страж звичаєвих засад. Я – нащадок гетьмáнів низóвих, Я – інок у аскезі в миру, Я – козак і по духу, й по крові, Козаком проживу і помру.
|