Безсонне

Алісо, Алісо, твоє Задзеркалля розбите.

Рожеве на скельцях – це кров із порізаних рук.

І що тобі, дівчинко, зараз ночами робити,

Коли не втечеш від безсоння у вигадку-гру?

Крохмаль простирадл – як розсип уламків на гальці,

Засмолені вікна під тиском північної товщі.

І пóдушку мнуть твої пальці, крижини – не пальці.

Ночі – вони найдовші.

Куди тобі, дівчинко? Широко очі розплющиш,

Вбираєш у себе сю ніч і провалля зі стелі.

А тіней не меншає. Тіні – вони невмирущі,

І холодно, дівчинко, щулитись в мерзлій постелі.

Бо стіни – як лід. Не торкнути – промерзнеш до кості,

Бо два покривала вчепились в артерії сонні,

Бо падати можна не тільки з вершин високості.

А можна – в безсоння.