Упала сонячна в туман праща

***

Упала сонячна в туман

                                праща,

Розверзлась чорная небес

                                 паща,

Дихнувши холодом імли

                                  ночі,

Моргнувши зорями очей

                                  вовчих,

Мазнувши сірих рваних хмар

                                    дуги,

Накривши саваном пітьми –

                                    туги.

Печальну пісню затягнув

                                   вітер −

Прощання з величчю краси

                                    світу.

Здригнулись у плачу дерев

                                    мітли,

Погас останній промінець

                                    світла.

Висить Дамокловим мечем

                                     місяць,

Шпигáють боляче думок

                                    шпиці.

Усі потомлені лягли

                                   спати,

А хто запалить у серцях

                                   ватру?

А хто на білих осяйних

                                   крилах

Святої Правди принесе

                                     Силу?

Хто стрельне в бісові зірок

                                     морди?

Ну де ж ви, воїни-стрільці

                                горді?