І знов ті самі блідо-білі стіни,
у вікнах високовольтна магістраль.
Немов у сні, так непомітні зміни,
зове туманна синя даль … Індустріальне буття не переносить плачу, -
ржавіють стійки від сліз гарячих.
За столом поміж манкуртів сиджу,
янголів до польотів ледачих. І в тім диму думками в задзеркаллі,
в безмежний океан неосягненних істин
пірнаю – спокій віднайти, в проваллі
крізь невгамовний років плин…
| 
у Вас 
0
