Садо-муза - Поезія Ткачука Анатолія

Всього коментарів: 15
Порядок виводу коментарів: 0Спам 1 metman17L • 15:19, 12.12.2010 [Лінк на твір] А може то була не МУЗА ??????? Бо хіба муза - це обуза ?????? 0Спам 2 sitarion • 17:47, 12.12.2010 [Лінк на твір] Це радше внутрішній диктатор, який наказує писати так, а не інакше. Може з боку воно й виглядає інакше, але справжня поезія народжується в муках. Згадаймо Поля Валері: ”Те, що пишеться важко - читається легко, що пишеться легко - читається важко”. 0Спам 3 metman17L • 18:13, 12.12.2010 [Лінк на твір] Буває і так: "Натхнення час -це час святий... В цей час душа моя літає, Вгорі в блаженному розмаї. І слуха голос неземний, І чує те чого другий В цей час душею не вчуває". Хоча Ви маєте рацію: "справжня поезія народжується в муках". 1Спам 4 sitarion • 20:17, 12.12.2010 [Лінк на твір] Ви точно підмітили - спочатку душа літає в неземному екстазі, бачачи непомітні іншим речі. А коли приходить пора перенести образи на папір - стикається із недосконалістю людської мови. Словами не виразити і десятої частини цих відчуттів. От тоді й починається робота в поті чола, з розчаруваннями та муками. Але в кінці кінців муза замість мук дарує блаженство ) 0Спам 6 metman17L • 21:13, 12.12.2010 [Лінк на твір] Тут я погоджуся з Вами. Людська мова занадто куцохвоста, щоб вилити досвід свого спілкування з істотами вищих порядків на безпристрасний папір (і ще у віршованій формі). На поетичному станку починаєш шліфувати свою майстерність і цьому немає меж. І все таки: О, музо, дивна, чудодійна! Звідки приносиш ці рядки? Яка рука, о благодійна, Тобі їх, музо, подає? Оцей нектар солодкий миру, Цих теплих крапельок вино, Цього живого еліксиру, Що ти даєш мені його? 0Спам 5 Валькірія • 20:27, 12.12.2010 [Лінк на твір] Я вірю в те, що твоя дивна Муза З тобою, Друже, буде до кінця, Душі твоїй не стане, як обуза, С л о в а правдиві замінивши на слівця... 0Спам 7 sitarion • 00:02, 13.12.2010 [Лінк на твір] Ні, тягарем не стане Муза, А другом вірним і правдивим, Здолати лінь і тугу змусить, Щоб вірші зацвіли на диво. 0Спам 8 Medbrat • 09:17, 13.12.2010 [Лінк на твір] Чудовий вірш як на мене у вас вийшов 0Спам 10 sitarion • 15:50, 13.12.2010 [Лінк на твір] Спасибі ))) 0Спам 9 taisa75 • 13:11, 13.12.2010 [Лінк на твір] Дуже сподобалося! Гарні образи! Ваша Муза потрудилася на славу:) 0Спам 11 sitarion • 15:51, 13.12.2010 [Лінк на твір] Дякую, Тає, від мене і від музи 0Спам 12 Pushok • 16:10, 14.12.2010 [Лінк на твір] Переливи сумніву, та впертості. Ось що я прочитав. ( Можливо не правий ), та мені так здалося. Для мене цим і "блиснув" вірш. Відмінно. 0Спам 15 sitarion • 00:23, 16.12.2010 [Лінк на твір] На якомусь рівні сприйняття - так. На першочерговий план тут виходить страх відкритися перед людською спільнотою, тут і присутній сумнів - чи варто відкривати найпотаємніше, чи зрозуміють і т.д. А без рішучості, упертості цього не подолати; процес творчості не відбудеться. І лише коли сам будеш готовий разом із найзапеклішим критиком зазирнути в себе, подивитися на внутрішні хиби та болячки, лише тоді зможеш це виправити, а отже і зробити свою творчість досконалішою. Ой, щось мене на багатомовність сьогодні потягнуло ) 0Спам 13 Did • 17:31, 14.12.2010 [Лінк на твір] Усе відбувається саме так - у муках і блаженстві народжуються вірші, але чомусь захотілося запитати Анатолія; - А який варіант відповіді він обрав би, якби запитали саме про цей вірш? Цікаво просто, хоч відповідати не обов'язково... Чудовий вірш! 0Спам 14 sitarion • 00:07, 16.12.2010 [Лінк на твір] Дякую за цікаве питання, Вікторе. Але я не можу розділити ці дві сторони медалі. Одне відтінює інше і надає йому глибини. Per asperа ad astra, це про творчість точно. А якщо говорити суто про цей вірш, то з ним справи такі ж як і з іншими. Спочатку виникає якась ідея, ти тішишся і носишся з нею як дурень із писаною торбою. Аж поки не почнеш формулювати її на папері. Перший стовпчик пишеться легко, з піднесенням, на хвилі ейфорії. А далі починає ”стопорити”. Все здається не тим, непідходящим, банальним. Мало не до депресії доходить і биття головою об тверді предмети. Це биття породжує іскри, і на деякий час стає видно, де кубляться ідеї. Так поступово, крок за кроком, навпомацки і наближаюся до фінішу. А от на фініші чекає заслужене блаженство. Одним словом, цей процес у першому наближенні нагадує параболу ))) А в кого ще є які варіанти?

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі