Мороз, обвітрена земля, Цілує сніг святу землицю. Над Крутами лютує ще зима, Гартує юні холодом обличчя. І юнаків, що в серці розпалили Вогонь любові вірою святою В Соборну Незалежну Україну, В нерабську, але вільну долю.
І раптом залп. Рука піднялась в ката На квіт землі, який ще не доцвів. Постала смерть над Крутами на чати Й скосила нагло душі молоді. І далі що? Чи можуть зрозуміти Розхристані думками москалі За що померли України діти.. Вони ж наслали смерть на них самі. Бездушні монстри, нелюди, катюги Не дали цвіту в Україні зацвісти. Та корінь був, він не боявся хуги І нація отримала плоди.
Народ повстав душею й тілом, І легендарна народилася УПА. Її вбивали, мучили. палили, Вона до сонця навпростець прийшла.
І не здалася, гартувалась совість Крутянянами, що віддали життя За те, щоб не пропала українська мова, Щоб синьо-жовтий майорів наш стяг.
Вулкан в серцях і гнів кипів в народу, Він бачив ворога - на п’яти наступав... І час прийшов. Із Заходу до Сходу Живий ланцюг вкраїнців поєднав.
З’єднав...Але одвічний мор Зимою став на батьківськім подвір’ї - Крутяни юні, Курбас і голодомор - Біль невгамовна в нашій Україні.
І не засне у глибині криниці - Душі народу, що повік страждає. Усе минуло, але із блакиті Господь нам долі кращої бажає.
І ти не спи, уважним, сину, будь, Дивись як нині ворог підступає. сторію твори, минуле – не забудь, Борись, хай правда крутів зло перемагає.
Чи можемо ми, не лише зрозуміти, – Побачити серцем, душею відчути Пекучий той біль і героїку світлу, Ту славу і честь українськії – Крути!
Той бій… І той біль… Тую гордість і горе… Ту велич, той злет українського духу, Коли, юнаки ще, п’ять сотень героїв Повстали на чорну ворожу потугу.
Чи триста спартанців, чи тридцять «крутянців», Чи, хай навіть, троє повстануть на зло, – Буде перемога на боці «повстанців» У битві за правду беруть не числом!
В пересвистах куль й реготанні гарматнім Ніхто не вагався, чи варто загинуть За все що святе: за кохану, за матір, За своє село, за народ, за країну…
Їх помисли світлі, мов грізні марути, Мов демони бурі носились над боєм… Їх вбили, та дух не змогли похитнути! Хоч ворог пройшов, але кожен з них встояв!
Загинули… серце своє не тривож цим – У тому бою переміг кожен з них! Хто є переможеним, хто – переможцем, У битві за правду – не смерть показник!
Могила Аскольда прийняла героїв, По праву ж бо є спадкоємцями слави Князівських дружин, і козацьких загонів – Всіх тих, хто життя за Вкраїну поклали.
І пам’ять про них в нас не згасне довіку, До битви святої надхати нас буде За прадідів Честь, і ту Славу Велику, Що з давніх часів донесли до нас Крути!