ТАЄМНИЦЯ

Я її бережу, як в гнізді пташеня.

Я спокійної ночі не маю, ні дня.

Бережу від сови, від зозулі й синиці —

Від усякого ока — свою таємницю.

Вона в серці самому у мене живе й

Так витьохкує в ньому, немов соловей,

І, буває, вмовляти себе не дає:

«Тихше, люди почують, що ти в мене є».

А як вітер тривоги її розгойда,

Якщо випаде раптом із серця-гнізда

Таємниця моя — золоте пташеня,

А навколо — обличчя, і рух, й метушня...

Хтось об неї спіткнеться, а хтось обмине,

Хтось багнюкою кине, хтось просто лайне.

Я тоді свої очі нічим не загою.

Я прошу лиш: навмисне не вдарте ногою.