«Привіт» – тобі каже СНІД» (початок)

                «Привіт» – тобі каже СНІД!» – ось такі слова було написано маркером на шприці, якого я витягнув сьогодні ранком зі своєї руки.

     Що? Де я? Як це сталося? – в розпачі я давав питання одне за одним, але кому? Хіба що обдертим стінам якогось розваленого будинку. Страшний холод огорнув мене з ніг до голови, щось болісно стискалося в грудях, на очі привидівся хрест та свіжо висипана могила з жовтої глини.

***

               Прірва була надто великою й це вкрай мене тішило: якщо добре впаду на отой камінь, то  помру одразу, навіть і болю не відчую. Отака смерть – найкращий порятунок від мук проклятого СНІДу.

-         Все, простіть мене батьки за те, що вас не слухав, за те що говорив не раз брудні слова, що крав гроші з дому та сміявся й радів, коли ви хворіли, а ще простіть за те, що не раз бажав вам смерті, коли перешкоджали в моїх гуляннях. Пробач, тату, за те що обізвав тебе «стукачем», коли мене виказав міліції за крадіжку. А ви, мамо, пробачте найбільше, мабуть, перед вами я завинив незбагненно? Ваші сльози лились ночами за мої дії, ваші коси так скоро посивіли й все через мене… – схиливши голову, через сльози шепотів далі…

-         Простіть мене всі звірі за те, що насміхався та глумився над вами, а ви квіти й трави, не тримайте зла за те, що нищив вас без потреби. Весь світ прости мене за те, що я таким був, що зло на кожному кроці робив: людей ображав, мабуть, таки  марно я на цьому світі жив…

 А жив я тільки для себе, для друзів та розваг і ось стою над прірвою. Хто поряд зі мною? Друзі,  де ви? Розваги, саме ви мене сюди привели, саме ви мене з цього світу скидаєте в прірву, але хто в цьому винен? Я, тільки я!.. –  слова, які котилися з вуст, освистував вітер, що заплутався в хвою молодих смерек, котрі ледь трималися на стрімкому схилі.   

-         Останнє моє «пробач»  буде до тебе, Господи. Сповідуюсь перед тобою за все своє життя визнаючи, свої гріхи та помилки й прошу пробачити мені, якщо твоя ласка? Я знаю, що згрішив і за це маю понести величну кару й мучитись за свої дії, але жити я більше не хочу, бо не вартий я життя на землі з такою хворобою як СНІД, все одно я скоро помру, то хоч не буду мучити батьків... Я знаю, що мені виправдання не має, але й шансу виправити скоєне також нема. Тож все!!!

               Я піднявся, щоб стрибнути, а ліс затих. Здавалося, й струмочок зупинився, що протікав на дні прірви, щоб я ще раз подумав про свій задуманий вчинок. Рука, котра трималася за гілочку ялини, потроху сповзала за тілом, що похилилося донизу.

-         Стій! Якщо ти зробиш це, то ти нічого не зміниш у своєму житті. Тільки відбереш його від себе, а ще попадеш одразу в пекло… – пролунав жіночий голос позаду хлопця.

-         Хто ти? Чому ти тут? 

-         Оглянувшись, ти побачиш мене!

-         Мені не можна оглядатися, я вже вирішив, що буде так! – промовив не грізно.

-         Що ти вирішив? Що маєш продати душу йому? Знай, якщо ти це зробиш, то аж ніяк тобі не полегшає, але ти попадеш прямо до його чорного володіння, а звідти вороття немає, повір!

-         Мені й так вороття немає, я інфікований і помру, якщо не сьогодні, то найближчим часом, хіба ти не знаєш, що  таке СНІД? 

-         Знаю, але ти не знаєш, що таке смерть і що таке пекло, як там мучать людей, що віддали своє життя демону свідомо…