Тривожне сонце котиться у степ
Тривожне сонце котиться у степ, Скіф скам’янілий дивиться за обрій, Там ледь помітна вервиця судеб, Там рок живе, хтозна – лихий чи добрий. Одного разу розгорнув сувій, І налетіли раптом дикі ґоти, Здалось, повзе з-за краю світу змій, Рікою чорною тяглись ряди кінноти. А іншим разом довгий караван, Пройшов повз нього, ніби та примара, Пірнув із небокраю у туман, І в небокраю зник, як в небі хмара. Тягнули полонених і в полон, Тягнули тих, хто був для них господар, Людський потік і нелюдський закон, Історії прикмета і володар. За край землі, за світу край, у край, Архитиповий прояв архетипу – Вдивлятись, мріяти про свій далекий рай, Під звук історії колісчатого рипу. Та будь обачний, може завинив, Ти світу щось, чи може слав прокльони, Навіки скіф недарма скам’янів – Світ йому в очі глянув поглядом Горгони…
Додав: характерник (04.06.2011)
Розміщено на сторінці : Кухарук Олександр
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1930 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині