Тривожне сонце котиться у степ
Тривожне сонце котиться у степ, Скіф скам’янілий дивиться за обрій, Там ледь помітна вервиця судеб, Там рок живе, хтозна – лихий чи добрий. Одного разу розгорнув сувій, І налетіли раптом дикі ґоти, Здалось, повзе з-за краю світу змій, Рікою чорною тяглись ряди кінноти. А іншим разом довгий караван, Пройшов повз нього, ніби та примара, Пірнув із небокраю у туман, І в небокраю зник, як в небі хмара. Тягнули полонених і в полон, Тягнули тих, хто був для них господар, Людський потік і нелюдський закон, Історії прикмета і володар. За край землі, за світу край, у край, Архитиповий прояв архетипу – Вдивлятись, мріяти про свій далекий рай, Під звук історії колісчатого рипу. Та будь обачний, може завинив, Ти світу щось, чи може слав прокльони, Навіки скіф недарма скам’янів – Світ йому в очі глянув поглядом Горгони…
Додав: характерник (04.06.2011)
Розміщено на сторінці : Кухарук Олександр
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте :
Переглянули твір - 1860 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
ruhlyvy : Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве! leskiv : Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.
leskiv : Оптимістичний, життєстверджуючий вірш.