А за вікном була гроза... спадало листя край вікна, і ніжним покривалом мрій лягала осінь. Ти ще мій, ти мій навіки, назавжди зостався сном. Міцний напій немов пекельний жар по тілу ганяв зневіреную кров. Не буде слів, торкання губ, прощань. Не буде і розлук. Страждання згасли, мов свіча, лиш слід залишили і забуття. А дощ все лив та лив... немов нічого й не було. Комусь він ніс печаль, комусь - добро гроза вінчала землю й небеса і стрілами стирала майбуття. Та де знайти ті стріли від сердець що душу роздирають нанівець? Змивають з пам"яті весну бажання лиш одне: усе пройде... і я засну... засну навіки у полоні тишини у царстві снів чи може вічної пітьми? Твоєму спокою лиш ангели не заздрять, а у моєму серці знову ураган, що з розуму колись зведе. А дощ все йде...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")