* * *
Ми поділилися світом,
як полем. Межу провели:
це — мені, це — тобі.
У тебе колосся, як мур
неподоланий,
У мене — одні васильки
голубі
Та маки червоні.
Цвітуть! Мов востаннє...
Смішні відчайдухи...
Так щиро цвітуть,
Немов
не про них — і швидке відцвітання,
Й людського презирства
сумна каламуть...
Та не проклени мого
світу знетями,
Як раптом не вгледжу і
не встережу, —
Якимись невидимими
путями
Волошки та маки
перейдуть межу...
|