Дивакуватим поглядом кроїв сумирне надвечір’я, Неквапно озирався, шукаючи відносного спокою. І під звуки запорошеного радіозавадами джазу, Що лився із не схололого зеленого таксі, Зупинив погляд на феєрії людського щастя - Молоде дівча щиро і відверто раділо Останнім променям хмільного сонця, І всміхаючись розважалось із грайливим щеням, Котре, як здалося, вкроїло ще більший шмат щастя... Навіть пристаркуваті авто смішно дзичали розбитими шлапаками... Все якось дивно і невимушено... І правдами, й неправдами Коротку мить із подихом суміщено, У фазі пізнання життя Піднято вітром до небес, І спогадом приємним зміщено... Так промайнула ще одна краплина дня-буття... 10.07.2000
|