Не знаю, не вірю, не прагну й усе... Не хочу, шукаю... вітаю.. і все.. Буває літаю, спадаю, зникаю, Втікаю від світла, Шукаю себе... Коли не знаходжу, я вірю!.. Тоді я сприймаю, та тільки не все...
То клопіт марудний, мізерний, неквапний, То мотлох зітлілих у серці думок, Навала невтішних, гнітких, непрозорих Як лід весняний. Не маю думок... Не маю, не знаю, втрачаю і тлію. Скуйовджене серце, душа у пітьмі...
Навколо зневіра, підступність та хтивість... Ледь жевріє правда. Я ж маю, та тільки у сні...
Усе що запрагну у вірі та правді, Усе, що до волі веде... Та того не бачу, Бо я не шукаю, Направду й не вірю На тому й ми всі... 2005
Початок ( ніби все прийшов кінець світу я і не вірю і не хочу і не прагну ) а потім в кінці виявляється що все що він прагнув він просто не шукає.........побудова і тема написаного заслуговує на пять
От ціава ситуація, зневіра і присвята, - то трохи різне, поясню: для друзів, бо для них писав, зневіри не мав в собі, і намагаюсь уникати, бо це мізерно. А шукав, на час писання вірша - себе, насамперед. Наталю, я не порівнюю себе з творцем величних полотен, тобто художніх, але і душу промайнулої поміж нас людини не осягнути, моя поезія, то на майбутнє, не для загалу, я писав собі... і може для тих хто знайде в них себе. От і все... Читайте, друзі...
навколо різні почуття ... таке життя ... таке життя ...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
