Останній день канікул пролетів, А ти усе ж до мене не вернулась, З життя твого я наче вітер відлетів, І наші зустрічі тобі вже всі забулись, Та я їх пам’ятатиму до днів своїх кінця, Кохана, я ніколи не забуду, Я не забуду твого гарного лиця, Я вік тебе кохана пам’ятати буду, Ніколи не забуду я всі безсонні ночі, - Коли я на кохання крилах до тебе прилітав, Я закохався в твої гарні очі, Коли їх бачив – все на світі забував, Тепер я вже давно тебе не бачив, Очей твоїх, усмішки чарівної, Кохана – знай до тебе я прийду на світу край, Через вогонь і навіть під водою, Не пожалію я себе своєї сили, Щоби побачити тебе – мою любов, Та день у день моє серце, як могила, І думка та що я без тебе знов, Невже не вартий взагалі нічого, І навіть твого погляду кохана, Ти ж знаєш – я не витримаю цього, І знов прокинувся без тебе рано, Хоча, яке там рано – серед ночі, Піднявся і у темряву дивлюсь – Переді мною знову твої очі, Такі глибокі – я у них втоплюсь Не віриш ти мені – я знаю добре, Що не потрібен я тобі. Це ж правда, так? І як би там не повелося далі – Не будеш ти зі мною аж ніяк! Чому все так ти знаєш ну скажи, Я так і думав – ти сама не розумієш, Чого ти хочеш? Ну давай вже розкажи! Я знаю люба – ти сказати не посмієш – Все просто – я це твій експеримент, Як і багато інших, що мені подібні, Бо втримати тебе в своїх руках Ні я ані вони не здібні. Бо ти сама не знаєш, що бажаєш І не лише мені лиш ти одна потрібна, Ти з нами бавишся, а потім викидаєш, Я знаю добре – ти до цього здібна. Та все минає, усе без винятково, Усе мине і ігри всі твої, Все зникне, все, як зношена підкова Не зникнуть лише почуття мої, Вони живуть в мені, я знаю це навічно, Не пропадуть вони, не згасне вогник сірника, Всі почуття мої неначе справжня річка, Та ні. Це не річка – це стрімка ріка. Хоч в дечому вони на річку не подібні – Ріка тече і з часом висихає. Не розлюблю тебе я вже ніколи рідна, Потрібна ти мені, але тебе немає!
Перша любов - це дуже світле і чисте почуття, але ця "ріка" з часом ой як поміліє, якщо не висохне зовсім. Будуть ще у тебе повноводні ріки, навіть і такі, що вливатимуть свої могутні води у великий океан справжнього дорослого Кохання. Хай щастить! А це послання справді з натяжкою можна назвати поезією, хоч почуття дуже красиві
Ні, жах - це щось інше, а це - красива суть у поки що не віднайденій формі, у мене по молодості теж таке бувало часто Треба вчитися і не зупинятися на досягнутому, тоді все буде гармонійно.
Ось я собі думаю, якби колись, коли я тільки починала писати, на мене хтось звернув увагу, як на поета, давав корисні поради, як далеко я б дійшла на своєму поетичному поприщі...а так мені потрібні були довгі роки, аби почати писати більш менш пристойно, сама "доходила" до всього...
Чесно? - тут вам варто і заздрити і співчувати! Коли людина сама доходить до істини - ця істина належить людині, в іншому випадку - це збірка думок навколишнього світу у власній інтерпритації!
Андрію,будь ласка ,не засмучуйтесь, мало хто із поетів народився "великим" , усі пройшли якусь школу ,а смайлики від пана Івана щирі ,бо він знає про те,як не легко приходить визнання.
Правильно, немає героїв від народження вони народжуються в боях, пишіть у вас прекрасна чиста і світла душа, вам є що розповісти людям. А вірш я б назвав "Нероздільне кохання", або "Надзвичайна дівчина" або "Жорстока краса" або щось своє придумаєте у цьому дусі...
Ви мене не зрозуміли, я мав на увазі не рейтингову оцінку, я сказав -"дякую" за ваші слова!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
