Пт, 22.11.2024, 09:55
Меню сайту
Категорії каталогу
Шляхтич Василь [969]
Харітонов Роберт [9]
Матіас Герман [1]
Опитування для Вас:
Дайте оцінку сайту української поезії
Всего ответов: 607

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Поети Польщі категорії та розділи української поезії, українська проза Шляхтич Василь
 

НЕ ЗАБУВАЙМО ХТО МИ (проза)

НЕ ЗАБУВАЙМО ХТО МИ

Тато. Мої тато. Коли думаю про своє минуле, весь час налітають мене думки – слова висказані моїм татом з великою терпеливістю, з гідним пошани наголосом. Бувало, що наголос був накладаний на цілі речення, не тільки слова. Це виглядало так. Коли тато хотіли підкреслити, що те що вони у той момент говорять є дуже важливе, їх голос набирав сили і звучав для всіх, хто його слухав гучністю того, що вони тоді переживали. Говорили вони не лиш про своє життя. Говорили про життя села, в якому родились вони, їх діди і я, а також про життя та історію нашого великого народу. Хоч вони закінчили тільки початкову школу, про своє, про наше, могли говорити цілими днями, а ті що їх слухали захоплювалися мудрістю їхнього оповідання.
Слова мого тата тепер, коли їх нема, коли їхнє тіло лежить у могилі біля тіла моєї мами і бабці на чужій піщистій землі набирають іншого змісту. Часто роздумую над нещасним, а все таки повним віри їхнім життям. Щойно нині стаю спроможним зрозуміти де яки їх рішення, а мої відносини до них стали ще більш позитивними тепер, коли їх вже нема.
Коли у 1958 році померли мої бабця, мама мойого тата, тато замовили і поставили на могилі пам’ятник. Хто не знає, скаже, що це нормальне, бо він такий, як всі інші на околишніх гробах. На всіх написи польськими буквами, на всіх до хреста , який очолює пам*ятник є прибитий розп’ятий Ісус, но тільки на пам’ятній дошці моєї бабці є написане ur. w Uluczu...
Улюч. Село моїх дідів і прадідів. Село моїх батьків. Моє село, хоч правду кажучи, коли я народився Улюча вже не було. Про все це знаю від батьків, яки говорили про своє, а з часом і моє минуле. Весною 1946 року, на наше свято Вознесіння Господнє прийшли поляки і спалили НАШ УЛЮЧ. Село, в якому було, як то батьки говорили, біля 400 номерів (тобто родин) перестало існувати. Перестали існувати млини і тартаки, А було їх по кілька. Залишилось тільки кілька хат в яких залишились де яки мішані або польськи родини і дві церкви. Як розповідали батьки, у тамтой час тільки вітер танцював на попелищі села і розносив, мов поштар листи, попіл і дим зі спалених хат. Боже, скільки то разів, коли говорили про своє горе, я бачив, як їхніми лицями плили сльози. Бувало, що дитячими руками я витерав їх а з часом плакав разом з ними.
Коли я доростав, став з більшою любов’ю і зацікавленням прислухуватися всьому, про що говорили. З кожним днем був спрможний краще їх розуміти і вписувати в пам’ять все те, що вчув. Нині, не тільки своєю, а і їхньою думкою і любов’ю, вертаю до свого Улюча з якого мене з батьками та односельчанами у час ганебної “Акції Вісла” насильно в жорстокий спосіб викинуто на західні землі Польщі біля міста Зелена Гора (Zielona Gуra), щоб сполячити.
НЕ СПОЛЯЧИЛИ!
Наша любов до свого рідного були сильніша від їхніх задумів. Ми є! В нас є сини і внуки! І тільки від нас буде залежати, чи ми БУДЕМО! Я впевнений, що так. Якщо завіромо своїм батькам, якщо з молитвою підемо до Всемогучого Бога у свої церкви, - МИ БУДЕМО!
Нині маємо Вільну Україну, яка знає, що МИ Є! Вона є запорукою нашого буття. З Богом добрі люди! БУДЬМО!!!


Додав: Szlachtycz (15.05.2007) | Автор: © Василь Шляхтич
 
Розміщено на сторінці: Проза, Шляхтич Василь, Вірші про рідний край, Українцям

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 4752 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
1 svetakedyk • 22:45, 18.05.2007 [Лінк на твір]
Ваша розповідь цікава, і з усією повагою, кажу - сподобалось, мені завжди подобалася вимова(ну я не чую Вас), але сам зміст по-особливому український(слова, розташування слів) у нас так не говорять, це цікаво і красиво...
Але маю сказати ще.
"Якщо завіромо своїм батькам, якщо з молитвою підемо до Всемогучого Бога у свої церкви, - МИ БУДЕМО!"
Маю сказати, що Всемогущий не в церквах. Бо єдина церква, яка може бути - душа.А коли в ній віднаходять Бога(Любов), то це вже Храм Істини. Тому молитися треба - Любити. Це єдина молитва, з якою треба йти всередину себе - Бога. ...
До речі, релігій також нема. Одна релігія - Любов.
Якщо ми усі це усвідомимо, то справді БУДЕМО!

З усією повагою, Світлана

avatar
0
2 spydut • 15:16, 20.07.2021 [Лінк на твір]
У храм душі нам треба йти щоб вірність Богу зберігати


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
ruhlyvy: Кожне слово в цьому тексті - гірке, але повністю правдиве!

leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect



     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz