Пройдися стежкою крізь гай забутих мрій, Зверни, дійшовши висохлого древа І на галяві снів знайди найкращий – свій – У пазурах примруженого лева. Під його поглядом сміливо й твердо стій, Вгадай безмовно задані загадки, І, взявши в дар свій сон, перо й старий сувій, Мерщій прямуй до зоряної кладки. На краї Вічності прийми запеклий бій З Драконом Забуття алмазнодзьобим. Сон в панцир закує тебе, сувій – щит твій, Перо ж списом прохромить крила снобу. Потвора звергнута обітниць зронить рій, Та їх не слухай – вимагай одного: Лошиці дикої приплід, але новий – Сріблястого жеребчика малого. Оце лошатко виходити сам зумій, Бо не вжива воно звичайну їжу: Правдива вигадка – із уст твоїх напій Та трохи рим хрумких – пахуче збіжжя. Як підросте – пусти на моріжок надій – Хай впевненість в раменах набуває. І враз, покинувши наземний супокій, Пегас, мов птах, злетить у синь безкраю! На нього всівшись, ти завчасно не радій – Мчи на Парнас, до музи, що під тентом В глухій апатії від світових подій Щоденно, бідна, труїться абсентом. Якщо зумієш показати правду їй – Що світ прекрасний, і не кане в Лету, І обірвати нескінченний цей запій – Тоді ти зможеш зватися поетом!
|