 Свою Україну любіть,
Любіть її... во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Тарас Шевченко
Несподівана
смерть Тараса Шевченка 10 березня 1861 року вразила не лише земляків
поета, а і всіх, кому дороге було його ім'я. Друзі Кобзаря зібрали
кошти, щоб поховати його в Петербурзі, а потім перевезти прах поета на
Україну за його «Заповітом». 13 березня відбулося
поховання поета в Петербурзі на Смоленському кладовищі.
М.М.Лазаревський подав клопотання про перевезення праху Тараса Шевченка
на Україну, і у квітні 1861 року було одержано цей дозвіл. П'ятдесят
вісім днів знаходився прах Т.Г.Шевченка в Петербурзі, а 8 травня 1861
року домовину з прахом Шевченка було викопано, перенесено через увесь
Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу. Так починався
останній шлях Кобзаря... Потім була Москва. Був
на цьому сумному шляху і Київ. З Тарасом прощалися студенти, поети, усі
кияни... Була навіть думка, яку підтримували і родичі поета, поховати
Т.Шевченка у Києві. Та Г. Честахівський відстоював думку про поховання
Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв завжди про Канів: «тихе
пристанище і спокій знайдеш коло Канева». 20
травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва понесли хвилі
дніпровські прах Тараса до Канева. Дві доби домовина знаходилась в
Успенському соборі, а 22 травня було відслужено в церкві панахиду, і
прах Тараса Шевченка несли на Чернечу гору. «Винесли гроб, поклали на
козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд
хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до
свого дому» - згадував Г. Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний
хрест, який був встановлений на могилі. Чернеча гора ніколи не бачила
такого людського потоку, що зібрався тут, щоб востаннє віддати свою
шану Кобзареві.
З того часу височить над Дніпром могила поета.
Джерело: http://orthodoxy.org.ua/ru/node/2032
| 
