Українській нації дотепер не було властиве хамське ставлення до
ближнього. Молодший мав поступитись місцем старшому, не смів
сперечатись із дідусем нарівні. У наш час це може видатись дивним, але
молодий парубок не наважувався навіть закурити при старших. А щодо
лихослів’я – не було цього в українській родині. Пам’ятаю як ми сім’єю
читали Біблію і мене завжди неприємно вражала біблійна оповідь про
Хама, який посміявся з батька, що п’яний і нагий лежав на землі.
Хамство
серед українців набуло поширення зовсім недавно. Ми спостерігаємо цю
ганьбу в поведінці деяких впливових і не дуже державних діячів і
політиків, скоробагатьків і навіть простих селян. Це не тільки наша
проблема – весь світ потерпає від засилля багатоликого хамства.
Починається з простої демонстрації фігури із середнім пальцем – аж до
називання цілих націй вигнанцями світу на споконвічно їхній території.
Світ з цим живе давно і фальшиво моралізує на тему поведінки
стародавнього Ноя і прав Хама на власну незалежну поведінку в контексті
толерантності і прав людини. Мода на світові стандарти демократії,
моралі і прав людини ніби зняла частину гріха з плечей грішних людей і
хамство одержало індульгенцію з волі звичайного суду. Світ стає
аморальним, звикає до хамства заслужених хамів і з вищого світу.
Хамство простолюду навіть культивується, особливо на експорт як зброя
новітньої колонізації слабших націй. Напевно на нас треба другого
всесвітнього потопу, щоб після нього можна було назвати хама хамом, не
остерігаючись судового позову за образу неіснуючої честі і гідності?
Ми
дивуємось, чому саме Україну кризові явища вражають найбільше, чому нас
не поважають сильні держави світу і відверто принижує наш одвічний
стратегічний партнер, маючи нас за терплячого слабака? Наш імунітету
від хамства ослаблено безконечними стражданнями предків. І зараз
нерідко мовчимо, підтакуємо харизматичним і поважним хамам. На кожному
телешоу серед іншого обов’язково демонструється хамство без купюр на
адресу української нації. Преса та інтернет дозволяють собі пряму
зневагу інститутів української влади і українців. Борець з хамством,
яке заполонило інформаційний простір, відразу стає «білою вороною», яку
ганятиме усякий медіа-кілер, обливатимуть помиями замовлені писаки і
навіть старий товариш з подивом гляне тобі вслід, скрушно зронивши:
«Старий, ти даєш!..» «Знак хама» стає повсюдно присутнім і
гламурно-модним – це псує будь-яке задоволення від життя в Україні і
псує молоде покоління українців. Хамство з грошима і медійним та
владним впливом давно переступило недозволену межу – воно вийшло за
межі особистого недоліку виховання і стало публічним, посягнуло уже на
символи держави. Під саркастичні заяви про свободу слова ми скоро
звикнемо до хамства на адресу Президента, влади, а отже і України, а це
покладе «знак хама» і на всю українську націю, кожну родину зокрема.
Якщо це продовжуватиметься, суспільство буде поділено на співучасників
хамства і на мовчазних спостерігачів накинутого нам, не властивого
предкам, зла.
Вимушено терплячи публічне хамство впливових осіб
і політиків, не маючи змоги це припинити, народ поступово до цього
звикає, як звикають до лайки діти в родині пропащих пияків. Лайка і
неповага до старших, до вищих державних посад-символів поступово стає
новою модою суспільних стосунків, масово поширюється телебаченням і
ЗМІ, подається глядачеві як ультрасучасна мода. Наприклад, у виступах
«95-го кварталу» важко буває відрізнити розважальний гумор від
звичайного хамства . Хамство з естради, політичної трибуни, телеекрану
сприймається молоддю вже як елемент кічу і це безумовно впливає на
манеру публічної поведінки молодих. Особливо це помітно в поведінці
молодих і амбітних політиків, чиновників, депутатів.
Культура
реагування на виклики світу в новому тисячолітті є засобом означення
гідності нації в очах світу, тому це функція не еліти, а простолюду.
Великою ілюзією є те, що культуру формують тільки високі взірці
творчості мистецької еліти, твори письменників, музейні експозиції. Жива
культура, як вона є, проявляється в формі реакції простого народу на
дуже неприємні умови і події в найгірші, часто кризові моменти історії.
Тому причин особливо тяжкого перебігу української владної і економічної
кризи слід шукати у сфері моралі суспільства. За будь-яких важких умов
людина не повинна втрачати людське і відчувати відповідальність за
власні слова та публічну поведінку. Ми навчились жити без опіки
держави і цим пишаємось, але в такому разі відповідальність за державу
покладається буквально на кожного з нас, на нашу публічну поведінку.
Уже не годиться позиція «хата з краю» і для публічної оцінки дій
Президента чи держави треба добирати слова, не можна говорити абияк,
по-хамськи і з позиції стороннього. Дехто вважає, що побороти хамство у
верхах і низах влади може новий закон про відповідальність за образу
гідності Президента, прем’єра і державних чиновників на службі. Цей
закон мав бути одним з першочергових після проголошення незалежності.
Тепер він не діятиме, якщо самі українці не зрозуміють небезпеки від
чергового періоду «руїни», причина якого в прогресуючій хворобі
хамства. Ми називаємо це зневірою, але втрата віри – це і є гріх
хамства. Щоб побороти кризу, треба задушити в собі не раба, а хама, бо
хам приречений на вічну бідність і неповагу світу. Колись
найпопулярнішим звертанням колонізатора до західноукраїнського селянина
було: “Ти, хаме!..” Хамство стосовно власної держави і власної влади в
час крайнього незадоволення радикально відрізняє мешканця східної
колонії від цивілізованого європейця і цим все сказано.
Насторожує
невідоме досі люте хамство українського простолюду. Досі державу і
владних осіб могли ігнорувати, критикувати, висміювати , але все було
по-українськи, без хамства і матюків. Так, народ має поганий взірець з
боку багатьох з тих, які претендують на звання політичної і ділової
еліти нації. Надто часто на адресу Президента чи прем’єра лунають
недопустимі речі від захищених недоторканністю парламентарів і
високопосадовців. Може Президентові і варто б рішуче сказати враженій
хамством частині публічних людей (політикам, медійникам,
політтехнологам і продавцям розважального шоу): “Схаменіться! Вас же
слухають біля телевізорів діти, яким жити в кращій Україні, та їх
батьки!” Але ж не послухають!
Складається враження, що
українці, які пережили століття колонізації, часів голодоморів і
боротьби за власну незалежність, саме тепер можуть пропасти в болоті
хамства, що вже руйнує українську націю як новітний вірус? Без
термінового лікування цієї хвороби Україна не подолає економічної і
головне – владної кризи. Більш того, політична криза і економічні
проблеми були б неможливими для нас, якби наше суспільство не було
вражене цією цілеспрямованою інформаційною диверсією – технологією
публічного хамства і вбивства української віри. Мусимо визнати, що
для когось стороннього української руїна завжди вигідна. Без морального
стрижня ми слабкі перед загрозами світу, наша земля – територія з
фантастичними перспективами збагачення чужинців з валютою в кишенях.
Для перетворення українців у дешеву і сумлінну робочу силу замало
знищувати українську культуру чи насаджувати іншу мову – будь-яку
сучасну націю, в тому числі і українців, можна знищити «знаком хама».
То чому б українцям не показати приклад іншим народам як подолати
хворобу руйнівного хамства? Рецепт простий – не бути хамом і не терпіти
хамство.
Володимир Ференц м. Івано-Франківськ 08.01.09 http://www.vox.com.ua/data/publ/2009/01/08/znak-hama.html
