Давайте, ще раз пройдемося стежками Української історії, яка відбувалася на Ів.-Франківщині в с. Бабухові. Розкажу я вам, як відзначали Меланки, в не такі вже й давні часи, що заворожували своєю веселістю і забавою. Так, саме забавою можна назвати ті пісні і розваги, що на підсвідомому рівні повторюються з року в рік в переддень старого Нового року. Саме так проводжали наші прадіди старий рік, і зустрічали новий з піснями, танцями, з позитивними емоціями. Тринадцяте січня є звичайним буднім днем, що нічим не відрізняється від інших, але завжди було щось в ньому таємничо – загадковим, особливо тоді, як на вулиці з’являлися чудернацькі люди, а округу розривав спів, сміх, і взагалі гармидер, всі знали, що на гуляння вийшли Василь з Меланкою.
Справедливості раді треба сказати, що, якщо колядувати ходили всі від мала до велика, то Меланки у селі збиралося три – чотири. Співати пісні вміли всі, але бути смішним, щоб веселити всю компанію, удавалося не кожному. То ж збиралися веселі люди, які мали хист і охоту. Меланкою мав бути обов’язково чоловік високого росту, а Василем - жінка низька і товстенька. Їх, як годиться наряджали, як жінку і чоловіка. В їхню свиту входили: жид, коза і циганка. Вдівалася вся ця свита не в святкові одежі, а в щось підручне прикрашене хустками, ремінцями, перевеслами, брилями. Жид мав спеціальну маску з лляним волосом, коза мала роги і дзвіночок, ну, а циганка по образу, п’ять – шість спідниць. Всі персонажі були вщент розмальовані червоною і чорною фарбами так, що не могли залишитися не заміченими. Через хвилину – другу, як виходила ця зграя в двір її обступали бажаючі приймати участь, і вулицею вже котилася ціла ватага. Всі, хто чекав Меланку, були до цього готові. Збирали половики, ховали білі вишиті подушки, ліжка застеляли старими ряднами, виносили з хати дрібні речі, без яких в цей вечір можна було обійтися, варили вареники для частування. Меланка йшла від хати до хати не минаючи нікого, а ось приймати Меланку, то була справа кожного. Якщо господар хоче, щоб Меланка заходила, то в кінці співу він запрошує всіх до хати, якщо ж ні, то маланкуючі тільки починають під вікном співати, як їм із хати відстукують, мол не приймаємо. Без всяких образ всі поверталися із сміхом, і галасом йшли під наступне вікно. А ось і самі пісні:
Наша Меланя ясна – красна, Зварила пироги з сира й масла. Поставила під лавою, Заросли вони муравою. Наша Меланя господиня, Порили її пічку свині. Ой, ходить Василь по крутій горі, Та все з Меланив на перекори. Василь каже жито жати, Меланя каже викошати. Василь каже дрібні снопи, Меланя каже густі копи. Наша Меланя в Дністрі була Дністрову, Дністрову воду пила. Дністровую воду пила, Тоненький фартушок замочила. Повій вітре я з болота, Висуши фартушок, як золото. Ой, Василю, Васильчику Посаджу я тя в городчику. Буду я тя доглядати Сім раз на день поливати. Буду з тебе вершки щипати, Свою Меланю затикувати.
Ще довго співали, хтось нагадає слово, і всі підхоплюють, але закінчували завжди одною піснею.
Пустіть ви нас та й до хати З Василем, з Меланев погуляти. Пустіть ви нас за стіл сісти З Василем, з Меланев пирогів з’їсти, Бо ми люди із дороги Відморозили руки й ноги.
В шістдесятих роках стояли сніжні зими, а тут ще й хрещенські морози підходили, то ж маланкуючі просто купалися в снігу під веселий сміх. І ось ця засніжена ватага зі сміхом, шумом і морозом увалювалася в хату. Василь з Меланею, як найшвидше шукали ліжко, щоб поніжитися на подушках, і як ви розумієте своїми фарбами наслідити на всьому. Коза стрибала, співала, буцала всіх і дзвонила в дзвіночок. Жид повинен був відволікати господарів в той час, як циганка зносила до дверей всякі речі, що попадалися під руку. Меланка не довго задержувалася у домі хвилин 10-15, але крику, шуму і гармидеру вистачало всім. Потім, забравши гостинці, весь цей шарварок вивалювався із хати, прихопивши з собою все, що збирала циганка. Ні, вони не забирали, вони просто виносили на двір все, що підхопили. Декому залишать все на порозі, а декому рознесуть від порога, аж до воріт. Приходилось господарю все своє добро шукати. Були випадки, що сковороду знаходили тільки на весні, як зійшов сніг. Ви чуєте, як я говорю все Меланка, Меланка, та тому, що Меланка мала право ходити тільки до дванадцятої години, а далі зась. Дальше починався Новий рік і Василь ставав головним, бо це був день його Ангела охоронця. Завжди знаходився Василь до якого всі старші йшли святкувати, а молоді парубки перевдівалися у святкове вбрання набирали повні кишені всякого зерна в перемішку з цукерками, і починали засівати з Новим роком поздоровляти.
А вже нині Новий рік, Не був у вас, як торік, А хоч був то забув. Христу, Христу, Марія На престолі стояла, Два хрестики тримала, А третєє кадило, По всіх кутах ходило, Тільки в однім не було, А ви люди знайте Нам колача дайте. Ви нам дасте колача, Ми вам дамо рогача. Сійся, родися! Жито й пшениця! Всяка пашниця, Й овес по коліна, Щоб вас, християни, Голова не боліла!
І летіли ті зерна в усі кутки і закутки, щоб на ранок дівчата мали роботу, не дивлячись на те, що святковий день, але, як любили говорити діди, за роботу Бог, не наказує.
