Дозвіл на появу в Харкові меморіальної дошки Юрію Шевельову міська рада дала ще у 2011 році. Але попри це кілька днів тому прихильники вченого встановили її фактично вночі, побоюючись, що ідеологічні противники знаменитого земляка влаштують традиційний для міста публічний демарш iз показовим знищенням самого пам’ятного знака або доб’ються відміни депутатського дозволу.
Мосьці та слона з’їсти б
Власне, так і сталося. Вже на ранок до міської топонімічної комісії звернувся голова Антифашистського комітету Харківщини Нісон Ройтман, який звинуватив Юрія Шевельова у співробітництві з фашистами у роки німецької окупації. Він продемонстрував присутнім копії газети «Нова Україна», яка виходила в окупаційному Харкові, і запевнив, що Шевельов покинув батьківщину в 1943 році разом iз німцями напередодні першого визволення міста. Саме тому, на його думку, факт встановлення пам’ятної дошки «зраднику» глибоко обурює ветеранів Великої Вітчизняної, а відтак поспішне і помилкове рішення міськради повинно бути негайно скасовано. У залі, звісно, розгорілася палка ідеологічна дискусія, учасники якої вирішили зібрати додаткову інформацію про діяльність ученого у період війни і звернулися по допомогу до СБУ та міжнародних інститутів, що спеціалізуються на цій тематиці. До того часу демонтовувати встановлену дошку в Харкові не будуть, але патріотично налаштовані городяни про всяк випадок вирішили охороняти її цілодобово.
Пікантності цій дискусії додала і письмова «перепалка» теперішнього та колишнього голів облдержадміністрації Михайла Добкіна й Арсена Авакова у соціальних мережах. «Юрій Володимирович Шевельов — зрадник, дезертир, посібник фашистських окупантів Харкова, — написав у «Твіттері» нинішній очільник області. — Ось він кумир жаданів, варченок, авакових та інших негідників. Фашистські симпатики своєму фашистському негіднику дошку прибили. Нашвидкуруч і в темноті, як і належить зраднику. У 1942 році, коли ваш кумир працював цензором в управі, німці у Харкові розстріляли 20 тисяч євреїв. І допомагали їм у цьому такі, як він. Судячи з реакції «свідомих», тяжко нащадкам зрадників історію вивчати. Гірко і сумно»...
Не поскупився на епітети для свого давнього опонента і Арсен Аваков. «Неуч та хам. Уже звичні властивості «гіганта думки» і «доктора наук», — написав він у «Фейсбуці». — Пригадується Крилов: «Ах, Моська! Знать она сильна, что лает на слона». Читати б побільше цим Добкіним, а писати б поменше, а то якось «по–дебільному» виходить». Учений iз великої літери
До речі, згадана Нісоном Ройтманом газета «Нова Україна» справді видавалася у роки фашистської окупації Харкова. Але, як запевняють не радянські, а українські історики та філологи, її автори переймалися, в основному, відродженням національної культури. За словами професора Харківського національного університету імені Каразіна Володимира Калашникова, у роки війни вчені організували кафедру української мови, наївно думаючи, що німецький режим, на відміну від радянського, дозволить їм повноцінно займатися наукою. Очолював її саме Шевельов. А відтак його статті, надруковані в «Новій Україні», мали винятково просвітницький і культурологічний зміст. Але оскільки ідея розвитку української культури для комуністичних ідеологів була не менш ворожою, ніж пособництво фашистам, багато авторів цього видання автоматично потрапили до списку неблагонадійних.
Не пробачив радянський режим харків’янину і той факт, що він уперше в історії спростував своїми дослідженнями офіційну версію про «кореневу» єдність східнослов’янських народів — російського, українського та білоруського. Тобто науково довів, що українська мова як самостійна і самодостатня почала формуватися ще з VII століття. Цього було достатньо, аби вченого пiддали анафемі на довгі роки й наклали суворе табу на всі його наукові заслуги у розвитку світової філології та славістики. Але сьогодні є не менш цікавим і те, що, працюючи у багатьох університетах Європи та Америки, Юрій Шевельов продовжував вивчати українську культуру, і саме завдяки йому світ уперше дізнався, що така мова є в принципі.
При цьому сам учений був німцем за національністю і з дитинства виховувався у російськомовній офіцерській родині. Цікавий і той факт, що в роки окупації Юрій Шевельов, незважаючи на своє німецьке походження, принципово відмовився від статусу «фолькдойч», який забезпечив би йому безбідне існування на голодній території. «Шевельов не мав жодних дивідендів від німецької влади, — каже Володимир Калашников, — потрапив до табору для переселених осіб в Австрії. І лише ті, хто знав його як ученого, посприяли тому, аби він почав викладати у Мюнхенському, а пізніше у Лундському університетах. Він вчений iз великої літери».
