19 жовтня 2013 року о 14:00 біля приміщення камерної сцени імені Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка відбудеться урочисте відкриття бронзового монумента видатному майстру режисури, народному артисту України, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка, професору Сергію Володимировичу Данченку.
Пам’ятник створено авторським колективом у складі відомих скульпторів Володимира та Олексія Чепеликів за фінансової підтримки мецената Юрія Коптєва. Скульптура відлита на Київському творчо-виробничому комбінаті «Художник» Національної спілки художників України.
Ініціатором створення пам’ятника став генеральний директор Національного театру імені Івана Франка, народний артист України Михайло Захаревич. Скульптура Сергія Данченка буде розташована біля входу на камерну сцену, якій присвоєно його ім’я.
Довідка:
Сергій Володимирович Данченко (17 березня 1937, Запоріжжя — 20 серпня 2001, Київ) — український театральний режисер, педагог, академік Академії мистецтв України (1997–2001), народний артист УРСР (1977), народний артист СРСР (1988), професор, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка (1978), лауреат Державної премії СРСР (1980). Здійснив постановки понад 60 вистав в Україні та за кордоном.
Народився 17 березня 1937 року у Запоріжжі в театральній родині. Його дід, Костянтин Іванович Полінський, працював директором Полтавського пересувного театру, з яким пов'язані дитячі спогади режисера. Батьки, Володимир Данченко і Віра Полінська — знані львівські актори, народні артисти України. Рід Данченків має спільні корені з родом відомого режисера Володимира Немировича-Данченка.
В 1955–1959 роках навчався на геологічному факультеті Львівського державного університету ім. І.Франка. Одержавши диплом і попрацювавши близько року за фахом, повернувся до професії батьків. 1965 року закінчив режисерське відділення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого і розпочав режисерську діяльність у Львові.
Перші творчі кроки Данченка припали на період так званої хрущовської «відлиги». Тоді, як і загалом у громадському житті, проявляються новаторські ідеї в радянському театрі. Щоправда, в Україні вони носили кволий характер, адже вона перебувала на особливому режимі[1]. Серед тогочасних новаторів оновлення національного театру та курбасівських традицій були Л. Танюк, Р. Віктюк, Б. Головатюк, Р. Коломієць, Р. Степаненко, В. Опанасенко, Є. Золотова, В. Грипич, Ф. Верещагін, В. Магар, С. Данченко та інші. У час, коли багато українських театральних діячів змушені були шукати прихистку від тиску та цензури в Москві, Ленінграді, Прибалтиці, Сергій Данченко залишився в Україні.
Львівський період творчості режисера тривав десять років: два роки в Театрі юного глядача і вісім — у Театрі імені Марії Заньковецької (очолював театр у 1970–1978 роки). У цей час Данченко поставив вистави «Перший день свободи» Л. Кручковського (1965), «В дорозі» В. Розова (1966), «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Місто на світанку» О. Арбузова (1968), «Камінний господар» Лесі Українки, «Моє слово» В. Стефаника (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
1978 року переїхав до Києва, де розпочав викладацьку діяльність в Київському інституті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (згодом став професором, завідував кафедрою акторської майстерності та режисури драми) і очолив Київський академічний драматичний театр імені І. Я. Франка.
Поставив низку яскравих вистав, які змінили обличчя театру й відновили його колишню славу: «Украдене щастя» І. Франка (1979), «Дядя Ваня» А. Чехова (1980), «Візит старої дами» Ф. Дюрренмата (1983), «Енеїда» І. Котляревського (1986), «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом (1989), «Санаторійна зона» за М. Хвильовим (1990), «Патетична соната» М. Куліша (1993), «Крихітка Цахес» Е. Гофмана (1995), «Приборкання норовливої» та «Король Лір» В. Шекспіра (1996–1997), «За двома зайцями» М. Старицького (2000).
З 1980 року керував дворічним стажуванням режисерів при Академічному драматичному театрі імені І.Франка.
З 1996 року — академік-засновник Академії мистецтв України.
Завдяки своїм постановкам за межами України він вивів сучасний український театр на європейську сцену. Серед таких вистав — «Марія» А.Салинського (демонструвався в м. Враца, Болгарія), «Візит старої дами» Ф.Дюрренматта (в Театрі імені Ю.Словацького, Польща), «Камінний господар» Лесі Українки (в театрі імені Янки Купали, Білорусь), «Вишневий сад» А.Чехова (у МХАТ ім. М.Горького, Росія), «Украдене щастя» І.Франка (в театрі імені О.Духновича, Словаччина), «Приборкання норовливої» В.Шекспіра та «Вишневий сад» А.Чехова (в Польському Театрі, Польща).
Помер 20 серпня 2001 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі. Після смерті режисера його місце на посаді художнього керівника театру ім. Франка зайняв його учень — народний артист України Богдан Ступка.
