«Музей покинутих секретів» отримав літературну премію «Ангелус»
02:01
Роман «Музей покинутих секретів» визнали найкращим серед семи номінантів на літературну премію Центральної Європи. Про це повідомляють кореспонденти «Дня» у Вроцлаві.
«В цю хвилину я розумію, чому голлівудські зірки під час вручення «Оскара» починають плакати. Ще сьогодні зранку я була у Лондоні і підписувала ту ж книгу англійською мовою. Вроцлав зараз для мене ірреальний. Україна здобула визнання Європи! І за це дякую Вроцлаву», – розчулена та зворушена від несподіванки сказала Оксана Забужко, вийшовши на сцену для отримання нагороди. Українська письменниця стала власницею унікальної статуетки авторства Єви Россано «Ангелус» та переможцем одної з найпрестижніших літературних нагород.
Нагадаємо, що премію «Ангелус» вже вдруге отримав український автор. У 2006 році переміг Юрій Андрухович із романом «12 обручів».
Організатором і засновником Центрально-Європейської літературної премії «Ангелус» є місто Вроцлав. Премію присуджують щорічно за найкращу книжку прози, опубліковану польською мовою. Приз – чек на 150 000 злотих.
Фото: angelus.com.pl Джерело: artvertep.com
Про автора
Оксана Стефанівна Забужко — українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. У своїй творчості приділяє багато уваги осмисленню української ідентичності і при цьому часто користується методологією фемінізму та постколоніалізму. В своїх творах використовує Харківський правопис.
Оксана Забужко народилася 19 вересня 1960 року в місті Луцьк. За словами письменниці, правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі». В Луцьку жила до 8 років, поки її батька не виявило КГБ, що переслідувало його кілька років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва.
Закінчила філософський факультет (1977-1982) та аспірантуру з естетики (1985) Київського університету імені Тараса Шевченка.
Була членом КПРС. Учасниця революції на граніті 1990 року.
Захистила кандидатську дисертацію на тему «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Виключно літераторством трудовий досвід Забужко не обмежується. Довгий час вона працювала викладачем. Причому лекції кандидата філософських наук Забужко пощастило відвідати студентам не тільки Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де Забужко читала естетику, а також студентам таких всесвітньо відомих університетів як Гарвардський, Єльський, Колумбійський. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України.
1992 року викладала україністику в Університеті штату Пенсильванія як запрошений письменник. У 1994 авторка отримала стипендію Фонду Фулбрайта і викладала в Гарвардському та Піттсбурзькому університетах.
В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором — загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників.[Джерело?] Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama»,[Джерело?] «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті.
Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США). Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.
Оксана Забужко живе на письменницькі гонорари. Значна частка її доходу — надходить від книг, виданих за кордоном.[Джерело?] Твори Забужко змогли завоювати європейські країни,[Джерело?] та мають своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко «Травневий іній». Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні», до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Краща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1.
Поезія
Травневий іній (1985) Диригент останньої свічки (1990) Автостоп (1994) Kingdom of Fallen Statues (1996) Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980–1998 (2000) Друга спроба: Вибране (2005) Вірші: 1980-2013 (2013)
Проза
Інопланетянка (1992) Польові дослідження з українського сексу (1996) Казка про калинову сопілку (2000) Сестро, сестро (повісті й оповідання, 2003) Музей Покинутих Секретів (2009)
Філософсько-літературознавчі праці
Дві культури (1990) Шевченків міф України (1997) Філософія Української ідеї та європейський контекст: франківський період (1992) Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій (2007) Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002 (2011)
Публіцистика
Хроніки від Фортінбраса (1999) Let my people go. 15 текстів про українську революцію (2005) З мапи книг і людей (2012)
Переклади іноземними мовами
«Польові дослідження з українського сексу» — Росія (1998, 2001, 2002, 2008), Угорщина (1999), Чехія (2001, 2002), Польща (2003, 2008), Болгарія (2005), Німеччина (2006, 2008), Швеція (2006), Італія (2008), Румунія (2008), Туреччина (2011) «Сестро, сестро» — Чехія (2006), Польща (2007) «Казка про калинову сопілку» — Іран (2006) «Музей покинутих секретів» — Польща (2013), Росія (2013)
