Не били лежачих лицарі, Скріпляли мечами двобій. Вирувала душа під зірницями Від волання і від волінь. Але в останнім подиху Не падав слабкий без меча, З честю ішов переможений А ворог у бік відступав. Нині – дебелі воїни Мирного бють на землі. Заморожені та озброєні, З думкою, - що на коні. Ні, без думок, безголові, З воланнями до самоти, Прагнуть насильства і крові, Так їх навчили кати. Не знають, що в жатви пору впадуть у багно гливке Світитиме місяць повний, А Бог не підведе очей. Глупота у людей безталанна, Забирає з душі почуття. Схаменіться, уже світання, Змийте лице з гріха. Щоби в степу між полином , На рідній своїй землі, Ти міг навчити сина Захищатися від ворогів.
