Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток
Вт, 05.11.2024, 23:00
МЕНЮ САЙТУ

Форма входу
Розділи новин
Новини та статті - культура [347]
Поезія, література, проза, музика, мистецтво
Новини та статті: суспільство, політика [805]
Не пов'язане з л-рою та поезією
Усе навколо нашого поетичного сайту [127]
Поради новим користувачам, оголошення, акції, тощо
Літературні конкурси, фестивалі, літ. премії, акції [213]
Вірую... [17]
На релігійну тематику
Постаті [27]
Про поетів, прозаїків, історичні постаті...
Зі святом! [154]
Вітаємо зі святами
Історія, етнографія [29]
Статті на історичну тематику
Куточок читача, глядача і слухача [28]
Що варто прочитати, переглянути відео, послухати...
Куточок споживача [94]
Корисні поради, рекомендації
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Опитування для Вас
Чи заповнюєте при публікації поле КЛЮЧОВІ слова/ТЕГИ?
Всего ответов: 162

СЕРІЯ - ПОЕТИ .

Іри́на (Іраїда) Володи́мирівна Жиле́нко (*28 квітня 1941, Київ — 3 серпня 2013) — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. Учасниця антиколоніального руху шістдесятництва, хоча залишилася «явищем не дисидентського, а суто літературного шістдесятництва». Була близькою із Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою, Василем Симоненком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською. Працювала у жанрі «міської української прози» в умовах форсованої русифікації Києва у 1980-тих роках. Авторка автобіографічної книги спогадів «Homo Feriens».

Одна з поезій

АВТОПОРТРЕТ

Ця мить — уже моя. Ніхто й ніколи

не відбере у мене цеї миті.

Над садом білим пурпурове коло

жахтить і ллється крізь багряне віття.



Не буде місця іншого ніде,

не буде часу іншого ніколи.

Люби мене під цим багряним колом!

І смійся, смійся, смійся, поки день!

День для кохання, день для боротьби,

день для труда, для захвату і злості.

День для екстазу творчості, для росту.

День холоду і день вогню в собі.

О, я люблю, коли цвітуть жоржини.

Як сяє тиша в ту пресвітлу мить,

коли я — християнка і дружина,

коли я — вся ласкавий, добрий мир.

Стою, легка і світла, як роса.

І ріки тиші по землі проходять.

Хай буде мудрість і спокійна врода,

Хай буде згода й сонячна яса!

Кругом чола струмує світло синє.

Лице моє: як сад. І білосніжні

після дощу осипалися вишні.

Автопортрет у білому. Ірина.

Але й люблю, коли жахтить в мені

заграва люті. І до бою зводить.

Тоді я — єретичка на вогні,

тоді я — відьма, опір і незгода.

Стою, висока — гнів-бо мій крутий!

Перед очима стяг палахкотить.

Хай славляться вогонь, і боротьба,

і опік ватри на моїх губах.

В руках тримаю меч свій і дитину.

Сміюсь! А від червоного плеча

червоні коси, тліючи, сичать...

Автопортрет в червоному. Ірина.

-=---------------------------------------------------------------

Оксана Йосипівна Маковець (народилася 28 квітня 1959 в селі Верхнє Висоцьке[1] Сколівського району на Львівщині) — поетеса, член Національної Спілки письменників України.

Один з творів

ПОГОВОРІМО БРАТТЯ

Поговорімо щиро, наодинці,
Спішім, де рідні береги-причали.
З одного ми коріння, українці,
Хоча й не рідні землі нас прийняли.

Скажіть мені, чи біль наш не єдиний?
Серця щемлять, коли терзають тіло?
Болить душа за рідну Україну,
Хоч молоду, та з горя посивілу...

І знову думи, що наводять мрії,
Тривогою розлуки завмирають.
Аж серце - рветься мов, так стукає,
В нім ритми Батьківщини оживають.

Подробнее http://turka-ua.net/publ/2-1-0-415#.VTvSBfB-6To#ixzz3YLOaCgn6
Under Creative Commons License: Attribution

-=--------------------------------------------------------------------------

Любо́в Іва́нівна Проць (*28 квітня 1959) — українська поетеса, педагог.

Короткий твір

ГРУПА КРОВІ

Іванові Гнатюку
Є кров холодна і гаряча,
Є кров швидка і кров ледача, –
Я к щ о Т и , Г о с п о д и , є с и ,
Молю: від рабської спаси!

-=--------------------------------------------------------------

Олекса́ндер Смо́трич (насправді — Олександр Іванович Флорук-Флоринський; * 28 квітня 1922, Кам'янець-Подільський —† 13 грудня 2011, м. Фергус, Канада) — український письменник в еміграції: прозаїк, поет, музикант. Належав до кандидатів у члени Мистецького українського руху (МУР). Емігрувавши до Канади, не належав до жодної партії, не був членом літературних спілок чи об'єднань.
Розділ новин: Новини та статті: суспільство, політика | Опубліковано: iv-ann



Коментарів: 0

ComForm">
avatar

Переглянути КОМЕНТАРІ до ПОЕЗІЇ й ПРОЗИ та до новин:
на сторінці "НАШ ТОП ++"
 

     
  Хостинг від uCoz