Мико́ла Олекса́ндрович Дашкі́єв (* 16 травня 1921, смт. Краснокутськ, Харківська область — † 23 лютого 1976, м. Київ) — український письменник-фантаст, поет і перекладач. Автор двох фантастичних романів, чотирьох повістей, кількох десятків оповідань, перекладів, віршів, біографічних нарисів, багатьох документальних та одного н.-ф. сценаріїв.
Мико́ла Іва́нович Костома́ров (* 4 (16) травня 1817, Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії на Подонні; † 7 (19) квітня 1885 р., Петербург) — видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог
Одна з поезій
СПІВЕЦЬ
Амвросію Могилі
Ой, чого, молодий співець, зажурився,
Головою жалко на гуслі схилився?
Ой, чого молодий співець не співає,
А чи гласу більше до пісень не має?
Нащо собі марно жалю завдавати,
Нащо свої красні літа загубляти!
Сидить, як ізмерзлий, із ранку до ночі,
Облив слізоньками понурії очі:
— Чи тобі із літом розлучаться жалко?
Та ще тільки в полі забриніла травка!
Чи тебе не приймає своя родина,
Чи зрадила тебе твоя женшина?
— Немає в мене роду, ані женшини,
Один сиротина, як в полі билина!
Ох, тим молодий співець не співає,
Що рідная мова, як свічка, сконає!
Ох, тий той співець та й гуслі не б’є,
Що його слухати ніхто не іде:
Ох, матінко моя, нене старая,
Задавила тебе вже земля сирая.
Будяк на могилі почав червоніти,
А нікому було рожі посадити.
Ох, піду я, піду на тую могилу,
А де мою матір давно схоронили!
Ох, піду до Дніпра, на гору високу,
Піду подивлюся на степ широкий.
У старому Дніпрові вода леліє,
А по степу-долині ковиль сивіє,
А скрізь по ковилі свистун-вітер віє!
Та припав співець до землі головою,
Покотились слізки із очей рікою!
— Ох, нене моя, ти рідная мати,
Чи нам, тебе, рідна, уже не видати?
Уставай із землі діток приглядати;
Вони плачуть, б’ються: вони твої діти!
— Нехай плачуть, б’ються: вони увіймуться.
Тим що увіймуться, не хочу прогнуться!
Тодось Осьмачка, Осьмачка Теодосій Степанович (4 (16) травня 1895, Куцівка на Черкащині — 7 вересня 1962, Нью-Йорк, США) — видатний український письменник, поет, прозаїк, що творив у дусі символізму та неоромантизму. Перекладач (переважно В. Шекспір). Член Асоціації Письменників (Аспис) та «Ланка» (МАРС).
Жертва сталінського терору (зокрема психіатричного).
Один з уривків поезії
Гей, степе мій,
підпер ти ріками моря,
щоб не схитнулися вони
на ниви хлібороба...
Ти запалив дзвінкі вогні
великих сизих рос,
що з ринків падають на обрій —
на вічний твій покос...
Савченко Катерина Миколаївна, 16 березня 1942 року в смт Велика Олександрівка, Україна) — поетеса, журналіст, старший учитель вищої категорії, «Відмінник освіти України», Член Національної спілки журналістів України.
Якове́нко Тетя́на Васи́лівна * 1954, с. Соболівка Теплицького району Вінницької області — поетеса, літературознавець, педагог. Член Національної спілки письменників України (1988). Заслужений працівник культури України (2004). Відмінник освіти України (1992).
Одна з поезій
ШОВКОВИЦЯ
Хуртовина виє й колеться,
Шаленіє, а проте –
Посади собі шовковицю,
Посади, нехай росте.
Вітер в’ється чорним покручем.
Перемети, як вужі.
Посади собі, хоч поки що
В зимовій своїй душі.
Не про щастя казка мовиться,
А про світ добра і зла.
Хай росте собі шовковиця,
Набирається тепла,
Хай шовковими суцвіттями
Зимові голубить сни,
Щоб було душі обвітреній
Трохи ближче до весни.
Щоб у ній, не дуже й лагідній,
Де мороз і заметіль,
Дозрівали тихо ягоди,
Білі, чорні, золоті…
Може, це вже й не повториться
В зимовій твоїй судьбі,
Та залишиться шовковиця,
Що відома лиш тобі.
