Алич Степан Йосипович — (справж. — Мокрій; 8 червня 1946, с. Серединки, нині Тернопільського району Тернопілської області — 13 жовтня 1984, м. Тернопіль) — український поет.
Олександр Андрійович Грязнов (8 червня 1940, Пирятин, Полтавська область) — український поет та перекладач.
Дучимінська (Решетилович) Ольга-Олександра Василівна ( 8 червня 1883, Миколаїв, нині Пустомитівський район Львівської області ) — † 24 вересня 1988, Івано-Франківськ) — українська письменниця, поетеса, літературний критик, перекладачка (з чеської, німецької, російської), журналістка, народна вчителька, культурно-освітня діячка, одна з активних організаторок жіночого руху в Галичині, дослідниця фольклору, етнографії та мистецтва Гуцульщини й Бойківщини. Співробітниця журналу «Жіноча Доля».
Сучасниця і знайома Івана Франка, приятелька Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської, Іванни Блажкевич, Олени Кисілевської, Олени Кульчицької, Богдана Лепкого, Олександра Олеся, Михайла Яцківа, Дениса Лукіяновича, Олекси Новаківського, Івана Огієнка, Софії Русової, Ірини Вільде, Наталени Королеви, Станіслава Вінценза, Єжи Єнджеєвича, Осипа Маковея, співачки Соломії Крушельницької, художників Олекси Новаківського, Петра Обаля.
Олександр Олексійович Корсун (8 червня 1818, с. Богданівська Антипівка — †25 жовтня 1891) — український письменник, поет-романтик і видавець, реформатор українського правопису. Уродженець Донщини. В історію української літератури він увійшов передовсім як видавець альманаху «Сніп» і біограф М. Костомарова.
Вірш – пісня
«Віє вітер, віє буйний».
( музика народна , народна пісня. )
Віє вітер, віє буйний,
Дуби нагинає,
Сидить козак на могилі
Та й вітру питає:
«Скажи, вітре, скажи, буйний,
Де козацька доля?
Де фортуна, де надія,
Де слава і воля?»
Йому вітер одвічає:
«Знаю,- каже,- знаю,
Твоя доля козацькая
В зеленому гаю.
Лежить вона розтоптана
Чужими ногами».
Почув козак та й заплакав
Дрібними сльозами.
-=-----------------------------------------------------
Васи́ль Іва́нович Кравчу́к ( 8 червня 1929, село Кіндратки, нині Ізяславського району Хмельницької області) — український поет-гуморист. Член Національної спілки письменників України від 1988 року. Заслужений працівник культури України. Почесний громадянин Ізяслава.
Із творчості
ІВАНОВА МОЛИТВА
Є Божа заповідь: не вбий,
Аби не взять гріха на душу.
Зітхнув Іван: "О Боже мій.
А я ж щодня вбивати мушу.
В душі не маю каяття.
Ніхто тим жертвам не поможе.
Що я вкорочую життя,
Благослови мене в тім, Боже.
Адже вбиваю я отих,
Які приносять людям шкоду.
Якщо й ти, Боже, проти них,
То забери жуків з городу.
Надія Леонідівна Мірошниченко (Неда Неждана) (8 червня 1971, Краматорськ Донецької області) — українська поетеса, драматург, журналістка. Науковий співробітник Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, куратор драматургічних проектів. Драматург, поет, культуролог, арт-критик, перекладач. Заступник голови об’єднання драматургів НСПУ. Голова Конфедерації драматургів України.
Один з творів
***
Как они к предательству торопятся,
Паутину шёлковую ткут!
А в деревне те же печки топятся.
Те же реки по земле текут.
А в душе, как в храме, солнце прячется,
От того, что краше нет земли.
От того, что присказки дурачатся,
А метели сказок намели.
-
Сберегу тебя, моё сокровище,
Ото всех печалей и невзгод.
Ты не бойся сглаза и чудовища,
Потому что завтра Новый год.
Что нам их наветы и пророчества?
Русь для них – чужая сторона.
Только жаль, что наши носят отчества
И позорят наши имена.
Іван Непокора (справжнє ім'я: Іван Кричфалушій) ( 8 червня 1991, село Кричево, Тячівський район Закарпатської області) — український поет, перекладач.
Уривок творчості
зі всім погоджуюся
вистукуючи під столом
нервово лівою ступнею
почутий десь/колись ритм
тримаюся за той ритм
як за рятувальне колесо
Іри́на Миха́йлівна Се́ник ( 8 червня 1926, Львів — † 25 жовтня 2009, Борислав) — українська поетеса, дисидент, член Української Гельсінської групи з 1979.
Одна з поезій
* * *
Ах, ці дати. Ці дати!
Небувалий парад...
Помережаний в грати
Не один Листопад.
Хоч від мене далеко
Було небо сумне,
Ані холод, ні спека
Не спинили мене.
Я до тебе, Вкраїно,
Через темряву й сніг
Поверталась невпинно
Із найдальших доріг.
Ольга Олександрівна Тимофеєва (з дому Крисюк, поетичні збірки підписує як Тимофієва, народилася 8 червня 1953 у селі Золотий Потік Бучацького району Тернопільської області) — українська поетеса і дитяча письменниця, педагог, журналіст. Улюблений жанр — навчально-ігровий вірш, в якому поєднано дидактичне і мистецьки-ігрове. Живе у місті Ужгород
Уривок вірша
Я не мала корон з кришталю,
Ні ланців золотих з самоцвітами –
Повне серце дістала жалю
З калиновими білими квітами.
І дороги мої не текли
Ні бетонами, ані асфальтами,
А стежинами вгору вели
Понад прірвами та розп'яттями.
Я подяку, мій Боже, кладу
Щирим словом святої молитви
За любов, за печаль, за біду,
Що дозволили душеньці вижити.
Микита Юхимович Шаповал (26 травня (8 червня) 1882 — †25 лютого 1932) — політичний і громадський діяч, публіцист, соціолог, поет, за фахом лісник. Член Центральної Ради.
Один з творів
О.ОЛЕСЕВІ
З журбою радість обнялась!
Ще не засохли скрути сльози,
А щастя стало на порозі —
Весела пісня полилась.
Кругом панує лютий кат:
Людей мордує, палить хати,
Шпики лаштує і гармати,
Розстріли й громи аж лящать,
А радість б'є! Як з джерела
Вода, розкутая весною,
На кригу смерті йде війною,
Так сміла радість загула.
Людська могучая весна
Встає, як пролісок з-під снігу,
Бо гнів зламав давнішню кригу
Й зоря з-за хмар блищить ясна!
Чи чують люди! Вже журба
І радість гучно обнялись.
Як п'явки страшно дві вп'ялись
Одна в одну! Це боротьба...
Могуча радість, оживись!
Пручайсь на волю сміла, вільна-
З смутної весни голови...
1907
|
