Журлива Олена (Котова Олена Костівна, дівоче — Пашинківська) (* 24 червня 1898, Сміла — † 10 червня 1971, Кіровоград) — українська письменниця.Поет.
З віршів
ВЕСНА
Біжать, біжать хмариночки
По небу в далечінь
І кидають від сонечка
Свою легеньку тінь.
А сонечко всміхаються
Цілує гай і сад,
І в листя одягається
Зелений виноград.
Цвітуть грушки, і вишеньки,
І яблунька рясна, –
Прийшла з теплом і сонечком
Сподівана весна.
Надія Володимирівна Кир'ян (за чоловіком — Уютнова) — українська дитяча письменниця, поетеса, перекладачка, журналіст. Член Національної спілки письменників України (з 1990 року), член Національної Спілки журналістів України (з 2000 року). Лауреат літературної премії видавництва «Веселка» імені Олени Пчілки (1997).
Поезія
ВЕЛИКІ КРАПЛІ ДОЩУ
Цей дощ починався якось не так,
бо почали падати занадто великі краплі
і струмки текли так бурхливо,
що трохи не розмили трамвайних колій
парасольки виростали на кожному кроці
як гриби
і перехожі говорили
що гриби тепер ростимуть великі
як парасольки
вода хлюпалась у черевиках
і була солона
наче морська
але я вже не пригадую
чи це краплі дощу були солоні
чи коло крамниці розсипали сіль
як вивантажували
була осінь
і в усіх калюжах плавало мокре листя
і все було так
як буває завжди
коли йде дощ
деталі вже стерлися в пам’яті
бо це було дуже давно
лише пригадую
що цей дощ
починався занадто великими краплями
я запам’ятала це так добре
бо тоді в мене
ще не було парасольки
Барбара (Варвара) Миколаївна Салаї (Баран) (24 червня 1926 року, Ужгород — 9 серпня 2011) — українська поетеса і перекладачка угорського походження, член Національної спілки письменників України (з 1980).
Макси́м Віта́лійович Стрі́ха (* 24 червня 1961, Київ) — український науковець, громадський та політичний діяч, поет , перекладач, письменник; доктор фізико-математичних наук (1997). Заступник Міністра освіти і науки України у 2008–2010 рр. та з вересня 2014 р.[1] Син Віталія Іларіоновича Стріхи.
Вільям Вордсворд , переклад Максима Стріхи
* * *
Немов самотня хмара, брів
Я навмання в високих травах
І раптом на путі зустрів
Поля нарцисів золотавих;
І переливами заграв
Над ними вітер пробігав!
Неначе зорям мерехтливим,
Числа нарцисам не було.
Вони постали над заливом,-
Мінливе нескінченне тло,
Котре стелилось перед зором
Дзвінким різноголосим хором.
Іскрились хвилі на воді,
І вторили їм блиском квіти,
Й нараз поет прогнав тоді
Від себе настрій сумовитий,
Хоч достеменно ще не знав,
Якого Дару там надбав...
Бо часто в роздумі глибокім
Чи як жену, думки пусті,
Встають перед духовним оком,
Що нам - розрада в самоті,
Нарциси хвилями ясними
І серце йде в танок із ними!
| 
