Зелене́нька Іри́на Алі́мівна * 1979, м. Бар, Барський район, Вінницька область — поет, прозаїк, літературознавець, критик. Член НСПУ (з 2012 р.).
Із недавньої творчості
***
Сад у бабуні. Білих яблунь ряд…
Впирається у небо груші тім’я.
Галичина. Отут ми ніц не руш.
Не позбавляй коріння і тремтіння.
Колюче сходить з-під землі зима.
Ліщина – чала, а горіх – моругий.
Заледеніла, знай собі, дзвенить
морель і гірко пробиває груди.
Малинник випливає зі снігів,
ховаючи м’які сліди вогнівки;
чого, тобі тут, лиско? Утікай,
допоки дідо не підняв дробівку,
допоки півень не зірвав дахи,
не почавив горлянкою калину
(три літа в ній росли оці слова,
хіба ж нахрапом обірву й покину?).
Крислаті сливи трусяться – чудна;
і постою, і сніг укриє коси…
Найважче те, що підійшла пора.
Найлегше те, що вітер зорі носить,
сніжинки мовби. Грудня ще з юдоль.
У Миколая Чудотворця руки в руті.
О, дай мені зайти далеко в сад,
по саме серце, і не повернутись…
(19 грудня 2014)
Плешкан Іван Дмитрович (* 4 липня 1866, Тулова, Снятинський район — 19 січня 1907, Чортовець, Городенківський район) — український священик, поет, фольклорист, перекладач, священик. Товаришував з Василем Стефаником. Батько малярки Ольги Плешкан.
І́гор Микола́йович Римару́к (* 4 липня 1958, М'якоти — † 3 жовтня 2008, Львів) — український поет. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (2002). Президент Асоціації українських письменників. Радник міністра культури з питань книговидання (2007).
Одна з поезій
* * *
Сиві гриви зірниць,
вузлувата дорога...
Чую клич: "Озирнись!"
Озиратись - на кого?
Лиш опока золи -
золотими степами,
що всуціль заросли
соляними стовпами.
Під копитом змина
понадземна відплата
і старі письмена,
і нові письменята.
Незатуплений гнів
підтинає коріння.
До комонних огнів
промовляє каміння.
Валенти́н Микола́йович Собчу́к (4 липня 1964 с. Волиця) — український поет, журналіст.
Уривок творчості
Стежки, де генії ходили,
на пагорбі, у Ірпені,
немовби ручаї зміліли,
порослі диким споришем.
Та відчуваю їхні кроки,
і Роксолани сміх з імли ,
як Загребельний Ярославу
веде із вічності коня...
| 
