Ю́рій Рома́нович І́здрик (* 16 серпня 1962, Калуш) — український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює у Калуші. Автор повісті «Острів Крк» (1994), поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів «Воццек» (1996, 1997), «Подвійний Леон» (2000) і «АМтм» (2004), збірки есеїв «Флешка» (2007), «Флешка-2GB» (2009), «Таке» (2009), «Underwor(l)d» (2011), «Іздрик. Ю» (2013), «Після прози» (2013), «AB OUT» (2014), низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства. Іздрик — один із творців станіславського феномену.
Одна з поезій
сто років горить за сараєм сараєво
сто доль за стодолою ріжуться в смерть
перекрили діру поміж пеклом і раєм ми
наша чаша терпіння наповнена вщерть
ми б пустилися берега в небі безкраєму
ми зависли б від смислу на волосок
але неподалік догорає сараєво
а над ним –
наше небо і ветхий місток
а над ним –
наше сонце і зорі і яхве
а над ним –
наша шамбала і шаолінь
а над ним ще до всього –
два верхніх плацкартних
і підірване ян
і відірване інь
Дмитро́ Хоми́ч Паламарчу́к (* 16 серпня 1914, Івангород, нині Христинівського району Черкаської області — †15 листопада 1998) — український перекладач, поет. Член Національної спілки письменників України (від 1966). Воїн УПА.
Шекспір в перекладі Паламарчука
Сонет 66
Стомившися, вже смерті я благаю,
Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,
І в злиднях честь доходить до одчаю,
І чистій вірності шляхів нема,
І силу неміч забива в кайдани,
І честь дівоча втоптана у бруд,
І почесті не тим, хто гідний шани,
І досконалості - ганебний суд,
І злу - добро поставлене в служниці,
І владою уярмлені митці,
І істину вважають за дурниці,
І гине хист в недоума в руці.
Стомившись тим, спокою прагну я,
Та вмерти не дає любов твоя.
Галина Петрівна Фесюк (нар. 16 серпня 1964 у селі Пили, Жовківського району Львівської області) — українська поетеса, краєзнавець, журналіст, громадський діяч у сфері культури. Член правління Української асоціації письменників Західного регіону, президент Благодійної організації «Розточани», Голова Правління Жовківської районної організації УТОПІК (українське товариство охорони пам'яток і культури), заступник голови районної організації Всеукраїнського об'єднання товариства «Просвіта».
Засновник і редактор Інтернет-видання «Моя Жовківщина», організатор Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича на Жовківщині.
Одна з поезій
СЕЛО
Село моє в калиновім намисті!
Ти острівок дитинства, юних літ.
Нас розділяють відстані, шляхи горбисті,
Лиш серце не згубило часу лік.
Твої обійстя вкрила позолота
Проміннями, що сіються з небес. –
Це молитовна прадідів турбота,
Щоби не зник сільський наш рід увесь.
І де б не була, у якім краю,
Асоціюючи з своїм селом картину,
Все ж не відчула пахощів бузку,
Таких, як у городі материнім.
Село моє в калиновім намисті!
До тебе я спішу крізь часоплин,
Хоч ти далеко, але в серці близько –
До тебе лину, наче блудний син.
Переступлю поріг – рамена хати
І розіпну всі відстані і час.
Впаду в обійми, як у тінь хрестату,
Батьків моїх – журавки й журавля.
Відкотить смуток колобком у поле,
На вівтар долі покладу свій рід,
Що як зерно добірне у долоні,
Й наповню скриню скарбом дорогим.
Село моє в калиновім намисті!
Своїми мислями я біль твою зітру –
Й поля неорані, у бур’янах, розхристані
Я споришем, барвінком засаджу.
Святі поля – життя мого полоси,
Мов синій кактус, цвітом спалахнуть.
Як легко йти! Блищать від сонця роси,
А поруч – рельси, що з села ведуть...
2002 р.
|
