Вишенський Станіслав Олександрович (*24 серпня 1944) — український поет, приналежний до «Київської школи». Автор таких збірок віршів, як «Симфори», «Світотвір», «Альта», «Колекція снігів», «Синус покутя», «Перевтомлені скафандром» та ін. Двоюрідний брат математика Володимира Вишенського.
Одна з поезій
ІМІТАЦІЯ ТВЕРДОЇ ВІРИ
ся домівка повернень життя
тіні – стіни без м’язів цементу
розсипається острів пожежі
де зникають контрольні події
й непобачення стежить Тобою:
врожаї – вони сняться без себе
таємницею ніш що лякали
полюсами відлунь
що обидва й обоє
захистили оскому від гри
перегонами вен до зап’ясть
як беззоння наставши потому
уявити б Твою неприсутність
як есенцію болю в шумовинні і в шумі
ся причетність – прогноз силуету…
…із захоплених ніш
п’явок спрага й престоли закінчень:
сенс скликати на опір спокусі
у прокрустове ложе
легендарних хлоп’ят
на ерозію крою
невід’ємна пресвітлість убивць –
імітатори тіней цементу
для проникнення стін в приворотні ікони
в пустоцвіт ватерліній
…пустка моря й міраж маяка
тінь на вутлім суденці танцює
Тетяна Володимирівна Пишнюк (народилася 24 серпня 1962 року в селі Івановичі, Червоноармійського району, на Житомирщині) — українська письменниця, поетеса . Член Національної спілки письменників України (з 27.05.2002 року). Дружина поета, драматурга, прозаїка, громадського діяча Василя Фольварочного.
Леонід Полтава, (справжнє прізвище: Пархомович, прізвище-оберег: Єнсен, *24 серпня 1921, Вовківці — †19 квітня 1990 Нью-Йорк) — український поет на еміграції по Другій світовій війні, громадський діяч в Рейхскомісаріаті Україна та ДіПі таборах українців у Німеччині. Журналіст радіо «Свобода» та радіо «Голос Америки».
Уривок поезії
СЛОВО ПРО УКРАЇНКУ
Інтродукція
Є шлях — вперед. Є шлях без вороття.
Шляхів, шляхів на білім світі!..
Та є один — немов саме житія,
Його ніяк не можна повторити:
Шлях у минулі, у далекі дні,
У глиб століть, у Лавр підземні ходи,
Шлях аж туди, де на земельнім дні
Лежать племена, роди і народи;
Шлях у минуле, що жило й росло,
Із диких шкур виходячи поволі…
Мело століттями, епохами мело,
Немов снігами у безмежнім полі.
І серед тих засніжених рівнин,
В коловороті то зими, то літа —
Народжувались сотні Україн,
Але одна зродилася, щоб жити.
Вона твоя. Моя. Із нами. В нас —
Прекрасна і страшна, мов хуртовина,
Та, що іде, долаючи й сам час —
Безсмертна і безмежна Україна!
Сарматка
Немов чужинні кораблі
Минають день за днем…
Ми із далекої землі
Мандрівку розпочнем
У Рідний Край — в далекий час,
У передкняжий світ,
Що крізь віки дійшов до нас.
Як виклик і привіт!
У третій вік перед Христом
В Сарматію ходім:
Висока пуща над Дніпром,
З дубів — кремезний дім…
З ловецтва повернувся рід,
Не стало стріл на все,
Та звіря битого — взабрід,
Не всяк і донесе!
Тепер весілля загуде
В сарматича-ловця!..
Вже й гарна молода іде,
Щоб рід не знав кінця.
Араби, перси… — дальній світ
В красі її прикрас;
І йде у ній сарматський рід,
Іде крізь час до нас:
Йде з України древній рід,
Що з нами — не погас!
Русь
Ішли віки і йшла війна,
І а не змечем, не з луком —
Йшла наша рідна сторона
З лісів на ширші луки:
Вкривався колосом той край,
Де — звір гасав гуртами;
Кує коваль. оре ратай
І майстер зводить брами…
Так зводилась Дніпровська Русь
Між ютами і Римом,
Мечем прорікши: не корюсь!
Сама росту й ростиму!
Так і росла, струнка, проста,
Із Перуном язичним,
Із добрим словом на устах,
Але й мечем двосічним,
Струнка, як і її сини,
Орлино-солов'їна —
Така і дівчина її
Із древнє-русицьких гаїв,
Праматір України!
Дніпровська Русь!.. Далекий час!
Заметені дороги!..
Але вона іде до нас
Крізь рідні перелоги,
Ясна, усміхнена, проста,
У краснім русі вільна,
Із добрим словом на устах
І з честю — нероздільна!
Мар'яна Романівна Рудакевич (24 серпня 1986 p., село Почапинці Тернопільського району Тернопільської області — 27 травня 2003, Тернопільський став) — українська поетеса, член Національної спілки письменників (з 14 вересня 2004, посмертно).
Макси́м Анто́нович Слави́нський (Славінський; літературні псевдоніми — Лавінська, пан Максим, Соловінська, М. Головатий, С. Лавинський, М. Ставинський, Стависький, Пілад; *12 (24) серпня 1868, Ставище — †23 листопада 1945) — український громадсько-політичний діяч, поет-перекладач, дипломат, публіцист, редактор.
Васи́ль Григо́рович Щура́т (*12 (24) серпня 1871, Вислобоки — †27 квітня 1948, Львів) — український педагог, літературознавець, поет і перекладач. Здійснив перший повний переклад «Пісні про Роланда» українською мовою (1895). Автор найкращого (до 1914 року) віршованого перекладу «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою (1907). Батько вченого-літературознавця Степана Щурата.
|
