Ні́на Петрі́вна Го́рик (в заміжжі Горик-Литвинюк; *7 вересня 1957, Забужжя Любомльського району Волинської області) — волинська поетеса, Заслужений вчитель України, активний громадський діяч.
Один з творів
ВОЛИНЬ
Лелеки вгорі, внизу — лепеха й жабуриння,
Ліси і лісочки, озера й озерця дрібні...
Цей клаптик землі — як розкішна бабина скриня,
Не знаєш ніколи, що знайдеш в кутку чи на дні.
Десь пісня столітня ще ойкне крізь регіт модерну,
Десь барва заблисне на вишитім рукаві,
Пригостить узлісся плодами дикого терну,
Джерельце в’юнке заворушиться у траві...
То раптом відкриється зору незнане болітце,
Сотворене Богом із виводком диких качат...
Усе це — Волинь, моє благовісне Полісся,
На ньому і досі Всевишнього райська печать.
Варфоломі́й Гаври́лович Кириле́нко (25 серпня (7 вересня) 1893, с. Хворостяники [за ін. даними — Хлоп'янки], тепер Сосницького району Чернігівської області — 1965, м. Торонто, Канада) — український поет, перекладач. Псевдонім — Павло Гавриш, Степ Павло.
Кото́вич Іва́н Іва́нович (*7 вересня 1969, Любомль, Волинська область) — український поет, член Національної спілки письменників України.
Поезія
* * *
Це ти - Пірей. Вертаючись із мандрів
По океанах весен і ночей,
Вертаючи з хурделиці і Андів,
Кермую на маяк твоїх очей.
В важкі часи життєвих падолистів
Остання пристань вистражданих дум -
твоїх долонь турбота промениста,
Твоєї мови вересневий сум.
Як Богу заманеться одібрати
Твою печаль від вечорів моїх,
Моєму серцю більше не заграти, -
Останні ноти переллються в сніг...
Євге́нія Степа́нівна Лещу́к 7 вересня 1928, Квасів, нині Горохівського району Волинської області, 28 грудня 2010, Львів) — українська поетеса, громадська діячка. Почесна громадянка Волині (2007).
Вірш-пісня
Балада про повстанця
Ой ударила куля
Повстанця в чоло -
Сколихнулося небо,
Сколихнулось село.
І у полі широкім |
Поміж квітів і трав, |
Наче ясен високий, |
Повстанець упав. | 2
Як побачив це лихо
Вітерець степовий,
Запитав його тихо:
- Чи ти, друже живий?
Та стрілець тому вітру |
Жодних слів не повів, |
Тільки маком червоним |
Серед поля зацвів. | 2
- Ой, скажи ще, вояче,
Чий ти муж, чий ти син?
Чому нині так плаче
За тобою Волинь?..
Та стрілець тому вітру
Жодних слів не сказав,
Тільки маком червоним
Серед поля зітхав.
Вітер знову питався:
- Чи у тебе є брат?
Звідкіля ти добрався
До високих Карпат?
Та стрілець тому вітру |
Жодних слів не повів, |
Тільки маком червоним |
По Вкраїні зацвів... | 2
Михайло Семенович Пронченко (*7 вересня 1909, с. Вошиве-Покровське (нині м. Апостолове) — †11 лютого 1942, Кривий Ріг) — український поет, преставник розстріляного відродження.
Одна з поезій
УКРАЇНА
Сад і пісня солов’їна,
Небо, - гляну. – синь сама.
Золота моя Вкраїна,
Золотішої нема.
Крізь завої диму й муті
Серце ллє, мов жар, пісні,
Де могли на розпутті –
Наче лицарі ясні.
І рече ось Бог із неба:
“Кинь Вкраїну – йди у рай”.
“Раю, - я кажу, - не треба,
Дайте змучений мій край!”
|
