1
Поможи мені, Боже,
здолати таку бистрину,
Де осикове листя
не торкає свого відображення.
Не піщини, а дні
перекочують води по дну.
Затираються враження.
Забувається смак
перестиглих останніх суниць,
Одиноких вигнанців
із давнього світу духмяного,
А жінки, що ховають
у пазухах гнізда жар-птиць,
Не народжують янголів.
Поможи мені, Боже,
здолати таку самоту,
Де уже ні води,
ні ріки, ні човна-перевізника,
Де пісок залягає
у вічність, таку золоту,
Ніби в осінь припізнену.
світ обертається довкола родимки внизу її живота.
у мене є небо чи будь-яка інша стрімка висота,
є бог, що за кожен мій вчинок щедро колись воздасть,
але наразі світ обертається довкола її зап’ясть.
є гори, річки, дерева, птахи, міста, дорога врешті-решт,
є це неспішне існування, що схоже на заслання чи арешт,
є гармонія, музика, тиша і спокій, дзвінке суголосся,
але наразі світ обертається довкола її волосся.
у мене є все (і навіть більше), чого я коли-небудь хотів,
є соняшники ван ґоґа і зграя бройґелівських хортів,
є перманентний смуток, є радість, є сльози і сміх,
але наразі світ обертається довкола її ніг.
є безліч релігій, є пекло, нірвана, шеол, джаханнам,
є дні і тижні, й місяці, коли найбільше довіряєш снам,
є незліченна кількість незрозумілих мені речей,
але наразі світ обертається довкола її очей.
є несміливий і дуже довгий початок (але немає кінця),
є темрява, в якій можна почути, як б’ються серця.
і як до лаури молився петрарка, а дон кіхот до дульсинеї,
так я молюсь в цій темряві до світу, що зупинився врешті біля неї
День травневий, день весняний –
Трави й квіти весняні.
Навкруги – куди не глянеш:
Все всміхається мені.
І в таку чудову днину,
Між пташок дзвінких пісень,
В серці кожної людини
Йшов любов’ю Мамин День.
В день такий приносять діти
До мамів любов свою –
В подаруночках і квітах
Кажуть: я тебе люблю.