СЕРІЯ - ПОЕТИ

Пара́ска Юхи́мівна Амбро́сій (*22 жовтня 1910, с. Задубрівка, нині Заставнівського району Чернівецької області — †1 жовтня 1997, м. Садгора, нині у складі Чернівців) — українська поетеса. Член Національної спілки письменників України (від 1950).

Слова і пісня які стали народними

РОЗКВІТАЄ БУКОВИНА

Розквітає Буковина,
Як мак серед поля,
Розвивається щаслива,
Радісная доля.
Новим життям в Буковині
Ми почали жити, —
Вже ніколи ми не будем
На панів робити.
Поміщицьку і попівську
Землю розділили,
Безземельних і бідняків
Нею наділили.
Тепер наша братська сім’я
Вся весела ходить.
В нас партія більшовицька
Порядок наводить!
Влада наша робітнича
Двері нам відкрила,
До науки і освіти
Усіх запросила!..

-=------------------------------------

Дмитро Йосипович Іванов (народився 22 жовтня 1946, с. Тарасівка, Новгородківського р-ну, Кіровоградської обл.) — український поет. Лауреат Шевченківської премії 2010. Член Національної спілки письменників України за єдність. Заслужений журналіст України, лауреат престижних літературних премій.

Із творчості

Боже, повірить не смію.
Серед сухого бадилля
Сад здичавілий весніє,
Той, що колись посадив я.
Ось мене в безовім світлі
М’ята іде зустрічати.
Вздовж найсвятішої в світі
Стежки до рідної хати.
Гайстрам у білих кошулях,
Всім, хто про мене забувся,
Всьому, що суще, кажу я:
«Здрастуйте! Я повернувся!»

-=------------------------------------------

Бори́с Іллі́ч Олі́йник (*22 жовтня 1935, Зачепилівка Новосанжарського району на Полтавщині) — український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури. Герой України (2005). Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України

Поезія

ПІСНЯ ПРО МАТІР

Посіяла  людям  літа  
                           свої,  літечка  житом,
Прибрала  планету,
                             послала  стежкам  споришу,
Навчила  дітей,
                   як  на  світі  по  совісті  жити.
Зітхнула  полегко  –  
                     і  тихо  пішла  за  межу.
-  Куди  ж  це  ви  мамо?!  -  
                       сполохано  кинулись  діти.
-  Куди  ж  ви,  бабусю?  -  
                         онуки  біжать  до  воріт.
-  Та  я  недалечко...
                       де  сонце  лягає  спочити.
Пора  мені,  діти...
                   А  ви  вже  без  мене  ростіть.
-  Та  як  же  без  вас  ми?..
                     Та  що  ви  намимислили,  мамо?
-  А  хто  нас  бабусю,
                     у  сон  поведе  по  казках?
-  А  я  вам  лишаю
                 всі  райдуги  із  журавлями,
І  срібло  на  травах,
               і  золото  на  колосках.
-  Не  треба  нам  райдуг,
                       не  треба  нам  срібла  і  злота,
Аби  тільки  ви
             нас  чекали  завжди
                           край  воріт.
Та  ми  ж  переробим  
                     усю  вашу  вічну  роботу,  -
Лишайтесь,  матусю,
                     навіки  лишайтесь.  Не  йдіть.
Вона  усміхнулась,
                 красива  і  сива,  як  доля.
Махнула  рукою  -  
                 злетіли  увись  рушники.
"Лишайтесь  щасливі",  -  
                       і  стала  замисленим  полем
На  цілу  планету,
                 на  всі  покоління  й  віки.