.. Святогор на горі! Наші кості боронить!
Ти у рокоті струн віщував, Пророче:
Вої світла списи увігнуть заборолом,
А щитом буде серце моє жіноче
-=-----------------------------
Можливо, тільки раз у вічність
В імлу дві зірки навхрест упадуть.
Що ув імлу – не в тім трагічність,
Й що раз у вічність – теж не в тому суть.
Я неминуща Вам лиш навхрест.
Новим сузір’ям дотик спалахне.
Йому земний хтось ім’я дав – Хрест...
Красиво перетнули Ви мене
-=---------------------------------
Пиниця Петро Іванович (* 5 листопада1939, м. Городня, Чернігівська область - † 2 травня1999) — поет, лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» та Міжнародної літературної премії «Сад божественних пісень» імені Григорія Сковороди.
Іду шляхом; сонце сяє,
Вітер з травами говоре;
Перед мною і за мною
Степ колишеться, як море;
А затихне вітер буйний, —
Степ, мов камінь, не двигнеться І,
як килимом багатим,
Ввесь квітками убереться.
Он нагнулась тирса біла,
Звіробой скрутив стебельці,
Червоніє материнка,
Як зірки, горять козельці;
Крикнув перепел в ярочку,
Стрепет приснув над тернами;
По кущах між дерезою
Ходять дрохви табунами.
Тихо всюди; тільки де-де
Вітеречок пронесеться
Та на землю із-під неба
Пісня жайворонка ллється...
Росли тюльпани у Сокирянах
У Михалковому цвіли…
Я їх ростила так старанно
Щоб люди в радості жили
Їх не забула в інституті
І пам’ятаю в Чернівцях
Вони, мов друзі незабутні
Неначе пісня без кінця