Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток Сайт української поезії -- АНУМО ЗНОВУ ВІРШУВАТЬ! -- інтерактивний додаток
Сб, 02.11.2024, 15:38
МЕНЮ САЙТУ

Форма входу
Розділи новин
Новини та статті - культура [347]
Поезія, література, проза, музика, мистецтво
Новини та статті: суспільство, політика [805]
Не пов'язане з л-рою та поезією
Усе навколо нашого поетичного сайту [127]
Поради новим користувачам, оголошення, акції, тощо
Літературні конкурси, фестивалі, літ. премії, акції [213]
Вірую... [17]
На релігійну тематику
Постаті [27]
Про поетів, прозаїків, історичні постаті...
Зі святом! [154]
Вітаємо зі святами
Історія, етнографія [29]
Статті на історичну тематику
Куточок читача, глядача і слухача [28]
Що варто прочитати, переглянути відео, послухати...
Куточок споживача [94]
Корисні поради, рекомендації
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Опитування для Вас
Свій День народження ...
Всего ответов: 464

СЕРІЯ - ПОЕТИ

Віце́ня Лі́дія Микола́ївна (* 9 листопада 1954, с. ДібрівкаМиргородський районПолтавська область) — українська поетесапрозаїк,публіцистжурналіст. Член Національної спілки журналістів України з 1980 року та Національної спілки письменників Україниз 2001 року. Заслужений журналіст України (2009).

-=-------------------------------------

Богда́н Ле́пкий (повне ім'я - Богдан Теодор Нестор Лепкий), (* 9 листопада 1872, с. Кривеньке Чортківського районуТернопільської області — † 21 липня 1941, м. Краків) — український поетпрозаїклітературознавецькритикперекладачісторик літератури, видавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, художник. Син о.Сильвестра Лепкого, брат Левка і Миколи Лепких, батько Лева Ростислава Лепкого.

Цитати з віршів

  • Видиш, брате мій,
    Товаришу мій,
    Відлітають сірим шнурком
    Журавлі у вирій.
    Чути: кру! кру! кру!
    В чужині умру,
    Заки море перелечу,
    Крилонька зітру.
(«Журавлі», 1910)[1]
  • І починається нічна
    Хрестів і піль розмова,
    І сповідаються поля,
    А слухає діброва.
(«Сповідь землі», 1905)[2]
  • Мрії розвіяні і недомріяні,
    Радості бачені в сні,
    Квіти столочені, сльози розкочені
    Я переллю у пісні.
(«Мій спів», 1902)[3]
  • На розпутті хрест дрімає,
    На хресті ворона кряче,
    Осінь стернями блукає
    І за літом гірко плаче.
(«В'януть квіти…», 1902)[4]
  • Розжалобилася душа
    У смутках непомірних,
    Що збулась радості життя
    І що опущена сама
    Йде по полях безмірних.
(«Finalе», 1902)[5]
  • Ти криниця туги,
    Що в безмежний простір
    До добра і краси
    Підіймає мій зір.
(«Amorozo», 1902)[6]
  • Тихо, легко і спроквола
    Білий сніг паде, як з сита;
    Вже ціла земля довкола
    Ним прикрита.
(«Перший сніг», 1902)[7]

-=----------------------------------------------------

Олійник Анатоль Андрійович (*9 листопада 1902 р. — †24 серпня 1936 р.) — український поет доби Розстріляного відродження.

Характерний вірш для стилю поета

Співай, співай, моя печаль,
Дитинно — колисково…
А я гостритиму меча,
Сталитиму підкови.

 
       Ще стільки темряви у нас,
       Ще непролазні хащі…
       Незавойована весна,
       І стільки днів пропащих.
Прийшла — і будь.

 
     Твоя це ніч,
Як згадка про кохану.
Бува печаль в сто крат цінніш,
Аніж весілля п'яне.

 
       Співай, печаль…
             Далека путь,
       І збилися підкови.
       В душі у мене — як в степу,
с  Де трави колискові.
І дивно так: на трави меч!
(Аналіза й синтеза).
Співай, печаль!

 
             …А вітер дме!
…Крило на гостре лезо.
Розділ новин: Новини та статті: суспільство, політика | Опубліковано: iv-ann



Коментарів: 0

ComForm">
avatar

Переглянути КОМЕНТАРІ до ПОЕЗІЇ й ПРОЗИ та до новин:
на сторінці "НАШ ТОП ++"
 

     
  Хостинг від uCoz