Світлана Степанівна Костюк (народилася 30 листопада1964 в селі Кукли Маневицького району Волинської області) — українська поетеса, педагог, громадський діяч. Член Національної спілки письменників України (з березня 2015).[
уривок творчості
а музика розхристаних вітрів вже зруйнувала замки на узбіччі і впали тіні на моє обличчя чи від образ чи від жорстоких слів а я чекала див немов послів від того хто зуміє врятувати і посміхались люди як пілати а ти мовчав а ти не захистив
* * *
Ти виходиш із тиші,
і скапує сутінь тобою.
Наче мокрі рибини,
тріпочуть сліди на піску.
В цьому місті — нікого.
Ти просто ідеш за водою
Із блакитного в чорне,
мов голосом твориш ріку.
А слова — що слова? —
чорториї закрутять і втоплять.
А сліди — що сліди? —
повсихають до жовтих тарань.
І не в тому вся суть,
щоб навчитись співати по нотах.
І не в тому печаль,
що співаєш у час проминань.
1991
*
Пригріло сонечко,
Зраділа абрикоса,
що й сльозу пустила
бурштинову.
А в тій сльозині клею
побачили себе
і гори, і дерева,
й сонце.
*
В долонях
Торішнього листя
Грибочки юні,
Мовби голопуцьки
У гніздечку…
Такі беззахисні.
Навіть нікому
Їм сказати:
«Мамо…»
*
Запливає риба
в потоки верб
і пливе до верхів’я
пливе по струмочках гілок
і на самім вершечку
звисає зеленим листом
гріється на сонці
Коли погойдає вітер
плигає тихо у воду
і знов запливає
в потоки верб
*
Вийшов десь
Із ясного кола,
Не хоче гратись
У піжмурки.
Прийшов вечір,
Схилився
До синього дерева
Та й жмуриться.