Тетяна Вікторівна Бондар (*1 грудня1978 року) — член Національної Спілки письменників України, лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов».
поезія
***
заговорило дерево
ніхто крім тебе
не розуміє
ви ж разом
в одному дворі звелися
відриваючись від землі
тільки вночі
розказуєш
чого на Івана Купала
вінки повтікали
про річку
котру приспала коло себе
й розхвилювалася сама
твої вінки
пристані
так і не знайшли
а ви побалакайте
байдуже
що дерево
ніколи не обійме
Галл Корнелій. Фрагменти елегій
Сум, Лікорідо, бере через пустоти твої.
Цезарю, долі своїй лиш тоді буду рад, коли станеш
Часткою римських діянь щонайзначнішою – ти,
І як читатиму: храми богів, відколи ти вернувся,
Стали багатшими: скрізь – пишні трофеї твої.
От мені, врешті, Музи таких пісень наспівали,
Що не вагаюсь: вони – гідні, кохана, тебе.
А якщо так – то чи мав би боятись на ваш непідкупний
Суд те писання моє, Віску й Катоне, віддать?
Uno tellures dividit amne duas*.
Так-от одна ріка – двом кладе землям межу.
*
tristia nequit[ia ...]a, Lycori, tua.
Fata mihi, Caesar, tum erunt mea dulcia, quom tu
maxima Romanae pars eris historiae,
postque tuum reditum multorum templa deorum
fixa legam spolieis deivitiora tueis.
].....tandem fecerunt c[ar]mina Musae
quae possem domina deicere digna mea.
] . atur idem tibi, non ego, Visce,
]........l . Kato, iudice te vereor.
* * *
Богданові Бойчукові
…І вже вуста судомою звело,
І прийняла душа неопалима
Розпечені горби Єрусалима
І Києва обпалене зело.
О крапелько, промінчику, бджоло,
Перлинко, доле, о напівнезрима, —
Мого буття недоторканна рима, —
Солодке і розвогнене жало, —
Благослови, хай лишаться мені
Юга понад скорботною Стіною
Й понад Рікою схили весняні.
Благослови, хай лишаться зі мною,
Допоки йти дорогою земною,
Допоки є ще спогади земні.
5 – 6 лютого 1989 р., Мюнхен
*** Стала сонячна яса
Кволою.
Вітер гілкою стряса
Голою.
Дощ ямки в сирій землі
Дзьобає
І злились вже журавлі
З обрієм. ***
Косуля рухами довірливо-тремкими
Скубла пучечки променів з гілок...
А вже на неї вовчими очима
Із-за кущів видивлювалось зло. Пила косуля, витягнувши шию,
Із блюдця неба сонячне тепло,
Та раптом зло стооке і стосиле В гарячі груди зуби уп’яло. І люди так, безпечні та наївні,
Ще часто падають подолані й безкрівні
Під кігтями підступності і зла. Тож будьте пильні – з зіркістю орла,
Докіль у світі війни і катівні,
Докіль у крематоріях зола. Провесінь Ще сніг біснується, та вже зелений шал
Його до сонця тисне, невпокорений,
Бо йде весна — ростком з міцного кореня,
І благодаттю повниться душа.
Стократ оспівана, мов сповідь, очисна,
Вона тебе, кохана, так нагадує...
Десь просяться у просинь перша райдуга,
Десь бруньку млоїть з розповні вина...
Весна...
