Із далеких доріг повертаюсь
до отчого краю,
У буянні весни, о вечірній блакитній порі.
Не оркестри лункі,
а в садку солов’ї зустрічають,
І ступаю, бентежний, на батьківський рідний поріг.
І так легко мені.
Вишня цвіт до вікна прихилила,
Теплий легіт весни обціловує ніжно її.
Із далеких доріг я вернувся,
матусенька мила,
Прихилюсь до плеча і забуду печалі свої.
А зоря у наш двір
розсіва своє зоряне мливо,
І від цього здається –
ясніє, добрішає світ…
Враз примовк соловей.
Засинає матуся щаслива.
Тільки вечір із дзвоном роняє
в саду вишнецвіт.
