Микола Олексійович Заборовський (19 грудня (за паспортом 29 грудня) 1926 року с. Забарівка Корюківського р-ну Чернігівської обл.) — поет, краєзнавець.
-=---------------------------
Микола Миколайович Істин (при народженні Дідошак, *19 грудня 1972, с. Новиця, Івано-Франківська обл.) — український поет, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Автор самвидавчих книг: «Космос душі» (в різних форматах і перевиданнях 2004–2011 років), «Поет Планети Наступного Слова» (2012), «Літературне відкриття» (2013), «Поезія некстмодернізму» (2014).
Ініціатор створення літоб’єднання «Планета Наступного Слова», і організатор літературних заходів у Івано-Франківську.
В 2014 році опублікував в різноманітних інтернет-виданнях низку статей, есеїв, віршів, які відносить до нового напрямку в українській літературі — «некстмодернізму».
Своєрідний твір
СВІТ НЕ СПИТЬ
Філософ Григорій, почуй - світ не спить:
Майдан як розпечена сковорода.
Вогонь від шин шкварчить.
Юрба -
тече вулицями мов лава вулкана.
Для бунтарів бочки за барабани.
Не водою,
а кров'ю
вмивають руки кати.
Спадають корони з корупціонерів.
Втікають зрадливі гетьмани.
А далі, війна.
На стіну стіна.
І з завойовницької псевдокультури -
лунають вибухи, і вилітають кулі.
Розтопчують імператив Канта
чоботи окупанта.
О невже,
наші подвиги й жертви -
лиш для зміни угрупування
одних, іншими олігархами,
і поповнення Європи
добровільними остарбайтерами.
Важливі закони
ті що правди кордони,
як фундаменти для побудови
нової світобудови,
не секонд-хендового змісту,
а світу некстмодернізму.
Наші інші світи
мають право світити
у небі космізму
сонцями наступного змісту,
Україну підняти до космопросторів
галактик ідейних зорів.
Лиш тоді недаремні стояння твої на холодних зимових майданах,
і картини що пишуть червоним по-білому перебинтовані рани,
коли змінить країна світогляд буденний,
на яскраві світи некстмодерні.
А далі, війна.
На стіну стіна.
І з завойовницької псевдокультури -
лунають вибухи, і вилітають кулі.
Розтопчують імператив Канта
чоботи окупанта.
О невже,
наші подвиги й жертви -
лиш для зміни угрупування
одних, іншими олігархами,
і поповнення Європи
добровільними остарбайтерами.
Важливі закони
ті що правди кордони,
як фундаменти для побудови
нової світобудови,
не секонд-хендового змісту,
а світу некстмодернізму.
Наші інші світи
мають право світити
у небі космізму
сонцями наступного змісту,
Україну підняти до космопросторів
галактик ідейних зорів.
Лиш тоді недаремні стояння твої на холодних зимових майданах,
і картини що пишуть червоним по-білому перебинтовані рани,
коли змінить країна світогляд буденний,
на яскраві світи некстмодерні.
Я знав поетів, що колись без міри
Були відважні в пошуках своїх.
Тяжка трагедія сліпої віри
Спустошила і скам’янила їх.
З них кожен був стократ багатший духом,
Ніж той, хто оди їхні відзначав,
До слів чиїх ми припадали вухом,
А він всю велич лиш в собі вбачав.
Я знав поетів…
Так, вони вже сиві,
Їм важче схаменутись, ніж мені.
І все, чим інші на землі щасливі,
Пройшло повз них, як в летаргічнім сні.
Пройшло, спливло, немов весняні води,
Нічого не лишивши їм в житті.
Хіба лиш мертві, зачерствілі оди
Та брязкальця на грудях золоті.
А слава — ця зловтішниця зрадлива —
Тепер їх все частіше обмина.
І люди посміхаються глузливо,
Коли зачують їхні імена.
Хоч лаври вам належать не по праву,
Далеку вашу молодість люблю.
Я міг би дати вам довічну славу,
Якби вона приходила з жалю.
1960
