Другого лютого минуло 80 років від дня загибелі поета та драматурга Євгена Плужника на Соловках. Це лише одне ім’я серед тисяч митців та літераторів, яких сталінський режим у 30-х роках переслідував, клеймив, вислав із України та знищив. Точну кількість жертв «Розстріляного відродження» не вирахувати. Зараз частина з них залишаються жити на сторінках підручників із української літератури. Ці прізвища згадують на державному рівні символічно та мимохідь, а популяризацією займаються, переважно, активісти та літератори-сучасники. Як українській культурі самій робити з себе бренд?
Серед тих, кого зараховують до «Розстріляного відродження» – літератори, філософи, музиканти, театрали. Нова еліта в першій третині ХХ сторіччя розвивала експресіонізм, символізм, неоромантизм із вірою в те, що цьому мистецтву буде місце у вільній Україні. Літератори об’єднувались у групи, формували власні школи, підштовхували суспільство орієнтуватись на європейську культуру.
За це сталінський режим, нетерпимий до патріотизму та самовираження, щедро роздавав митцям клеймо «буржуазних націоналістів» та «шпигунів». У 30-х роках почались репресії, арешти, розстріли діячів культури. Хтось не витримував і вкорочував собі віку (як Микола Хвильовий) чи погоджувався (як Павло Тичина) на написання текстів, які хвалили би партію, утім більшість були розстріляними (як Лесь Курбас, Микола Зеров), чи померли в концтаборах від нестерпних умов утримання (як Євген Плужник).
«Коли побачать нашу книжку, подумають, що українська література і книжка – це круто» – Дана Павличко
Шкільна програма дуже важлива. Я не політик, не міністр освіти – ми робимо свій невеличкий внесок, щоби діти хотіли читати українську літературу
«Розстріляне відродження» – не лише трагічний, а й цікавий період української літератури. Аби привернути увагу дітей, які вивчають його за шкільною програмою, видавництво «Основи» торік презентувало однойменну збірку. Його власниця Дана Павличко розповіла Радіо Свобода, що це українська література, в яку вдихнули нове життя: дизайнери створили красиві ілюстрації, щоб зацікавити дітей і зробити класику сучасною. До збірки включили і поезію, і малу прозу, а серед авторів – Павло Тичина, Михайло Семенко, Микола Зеров, Євген Плужник, Максим Рильський, Микола Хвильовий, Григорій Косинка, Юрій Яновський та Остап Вишня.
«Шкільна програма дуже важлива. Я не політик, не міністр освіти – ми робимо свій невеличкий внесок, щоби діти хотіли читати українську літературу. І вони коли побачать нашу книжку, подумають, що українська література і книжка – це круто, а не нудно чи непотрібно», – говорить Павличко.
Давайте не робити з них ікон, а дозволяти читати тексти репом чи реггі – Левкова
Інтелігенцію, яку сталінський режим піддав репресіям у 30-х роках, спіткала, без сумніву, трагічна доля. Утім, не варто канонізувати українських письменників, тим самим, віддаляючи від них сучасних українців. Так вважає Оксана Левкова, лідер громадського руху «Не будь байдужим».
Не можна настільки заскорузло мислити по-совковому, щоби сказати, що вони ікони, бо вони розстріляні
«Якщо молода людина хоче на перетині різних стилів, жанрів, шкіл, традицій, щось витворити своє, – наприклад, на тему того ж представника «Розстріляного відродження» Валер’яна Підмогильного, – то нехай дитина це робить. Не можна настільки заскорузло мислити по-совковому, щоби сказати, що вони ікони, бо вони розстріляні. Мовляв, тому їхні твори не можна на барабанах у стилі реггі відтворити, чи репом начитати когось із них», – каже активістка.
На думку Левкової, таким консервативним підходом до власної культури Україна втрачає можливість зробити з неї бренд, привабливий для решти. Ірландія, наприклад, свій традиційний танець «степ» упаковує в різноманітні жанри та форми, тож він швидше популяризується.
Самоосвіта, лекторій, коворкінг – сучасна українська культура
Роблять традиційну літературну актуальною й освітні ініціативи. Зокрема, торік «Українська правда» та ко-воркінг #MediaHub організували лекторій про українську культуру 1910-1930-х років. Запросили бажаючих після роботи чи занять приходити на лекції «вільного університету», де серед інших письменники Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Оксана Забужко та директор Центру Леся Курбаса Неллі Корнієнко говорили про «Розстріляне відродження».
Утім, головним завданням собі організатори ставили «створення постійно діючого майданчика для обміну думками і пошуку виходу з культурної резервації». Зібрані кошти, як анонсували, підуть на перевидання творів митців та оцифрування видань початку минулого століття.
Про «музейні зустрічі» літераторів знають, переважно, лише літератори
Час від часу також Національна спілка письменників України влаштовує літературні вечори, присвячені народженню чи смерті того або іншого українського письменника. Зокрема, письменники та дослідники творчості Павла Тичини зібрались 2 липня в музеї його імені, аби вшанувати річницю його народження. Утім, такі зустрічі часто проходять для широкої аудиторії непоміченими. Серед іншого тому, що «Розстріляне відродження» залишається «музейною темою», що осторонь від медіа, музики, сучасного кіно чи соцмереж.
Неодноразово урядовці і депутати коментували, що гроші на культуру в держбюджеті виділяються за залишковим принципом. Тож чи організовують заходи, присвячені «Розстріляному відродженню», на державному рівні? Радіо Свобода спробувало з’ясувати це у Міністерства культури. Утім, після «пінг-понгу» між відомствами, людини, яка би знала про подібні ініціативи в тому чи іншому департаменті, знайти не вдалось.
