Відповіді головного редактора міжнародного літературно–мистецького жулралу «Склянка Часу*Zeitglas» Олександра Апалькова на запитання пані Юл
11:23
–Що робить літературно–художній журнал справді якісним? Які складники його успіху?
– Щоденна праця редактора із авторами. Неупинність і любов до своєї справи (у даному випадку – до журналу). Повага до авторів, де б вони не жили (на периферії чи у метрополіях), знані вони, чи початківці. Ні у якому разі не сподіватися на державну підтримку!!! Не шукати її! Не залучати спонсорів! (Інакше – від літератури не залишиться й духу…)
–«Склянка Часу*Zeitglas» видається українською, російською та німецькою мовами. У чому полягає складність роботи редактора з багатомовним журналом?
– Треба знати мови.Знати досконало. Жити ними. Тут допомагає щоденне читання різними мовами нових книг, сучасних текстів молодих авторів. У них мова постійно у розвитку.
–Певною тенденцією, логікою ринку є закриття–відкриття українських журналів. «Склянка Часу*Zeitglas» існує з 1995 року. Що понад усе допомагало журналу жити та успішно видаватися всі ці роки?
– «Склянка Часу» ніколи не зазіхала на гроші держави, спонсорів, грантодавців, політиків, інституцій тощо. Журнал стартував із дуже посереднього грошового поштовху, але із величезним бажанням бути духовним містком для людей, котрі читають, думають і пишуть, у першу чергу між людьми України, Німеччини і Росії. Тож, завдяки «впертості» журнал виходить поспіль 21 рік, ніколи не «підводячи» своїх передплатників, адже усі кошти із продажу випусків журналу, книжок, альманахів і формується його бюджет. ( При журналі видаються альманахи: «Скіфія» із 2000 року, «Октава» із 2014 року, проводяться конкурси поезій, прози із аиданням книжок кращих авторів, і.т.д).
–Чи важко реалізувати літературно–мистецький журнал на сучасному українському ринку? З чим це пов'язано?
– Зовсім не важко! Важко тим виданням, що називаються літературними журналами, які видавалися роками за державний кошт. У них склалась багаточисельна редакція із амбіціями «великих цабе». Лише на таку редакційну колегію їм треба купа грошей… А ще ж – видавати журнал, організовувати його передплату, листуватися із авторами, брати участь у виставках, форумах тощо… От їм і важко… А в редакції журналу «Склянка Часу*Zeitglas» ніхто не отримує зарплату!!! Усі редактори, коректори, секретарі, помічники працюють на волонтерських засадах. У кожного з них є своя – інша основна робота. А праця у журналі – справа доброчинна.
–Нині ринок є досить нестабільним, зокрема наклади й назви часописів постійно знижуються. В якому році чи роках за час існування журналу це відчувалося найгостріше?
– Це пов*язано із тотальним збіднінням громадян. Більшость читачів журналу, як правило у всіх країнах, формується інтелігенцією та фахівцями. Нажаль, у нашій православній вітчизні, цей сегмент – найбідніший… Ми ніколи не гналися за накладами. Їх визначала і визначає передплата та досвід багатьох років. Інша справа – із електронною версією журналу, вона має тенденцію до більшого поширення серед молоді.
–Видавці активно створюють і просувають електронні версії видань, цього потребує читач і вимагає ХХІ століття. Чи не становить це загрози для друкованих часописів?
– Не становить! Головне, аби люди не втратили інтерес до читання. Паперові версії справжніх журналів виходили, виходять і будуть виходити у світ, допоки й світу.
–На вашу думку, які перспективи розвитку має літературний журнал?
–Безмежні! Долучайтеся до спільної праці! За перебігом наших проектів та конкурсів стежте на сайтах:
http://zeitglas.io.ua/story
та на нашій новій ВЕБ-Сторінці «Склянка Часу*Zeitglas»:
https://www.facebook.com/journalzeitglas/
