П’ятсот років тому – у 1517 році – народився відомий історичний діяч, один із організаторів козацького війська князь Дмитро Вишневецький. Вважається, що саме він став прообразом легендарного Байди – оспіваного в народних думах героя. Про буремне життя цього діяча та значення його постаті для української історії Радіо Свобода розмовляло із істориками: професором Володимиром Сергійчуком та заввідділом історії заповідника «Хортиця» Олександром Мірущенком.

​

– 1517 рік – це точна чи приблизна дата народження?

​Володимир Сергійчук: Приблизна. Важливо зазначити, що 500 років тому, через сотні років після того, як після падіння Галицько-Волинської держави ми втратили власну державність, Україна отримала справжнього державника. Ця людина побачила, яким чином можна відродити власну державність через створення власної національної збройної сили.

– Дмитро Вишневецький народився у родовому замку Вишневецьких у Вишнівці. Тепер це Тернопільська область. Проте більшість свого життя він провів у південно-східних степах. Що гнало Вишневецького, а потім – і його нащадків на степове прикордоння, на Схід?

Володимир Сергійчук: Коли в другій половині XV століття почалися татарські напади на українські землі, то частина української шляхти, яка мала володіння у лісостеповій зоні нинішньої України, почала зазнавати на собі цих ударів. Бо татари доходили аж до Галичини. Тож, серед української шляхти, зокрема і представники князівського роду Вишневецьких, змушені були оборонятися, бо була загроза і їхнім володінням. Дід і батько Дмитра Вишневецького брали участь у битвах проти татар. І це ремесло – протидіяти татарським нападам – передалося Дмитру Вишневецькому.

– Але ж дід і батько Дмитра Вишневецького не йшли до дніпрових порогів. А як відбувалося покозачення Дмитра Вишневецького?

Володимир Сергійчук: Він загартувався у боях із татарами під проводом відомого на той час старости барського Бернарда Претвича, який, за його словами, мав 50 битв із татарами і жодної не програв. До речі, у листах турецького султана до польського короля йшлося про Вишневецького, як про людину, яка шкодила турецьким володінням у Північному Причорномор’ї. Тобто, він вже був у чорному списку султана, але це також означало, що він мав досвід боротьби.

Тож, не випадково у 1549 році польська влада призначила Дмитра Вишневецького старостою черкаським і канівським. Він став стражником південного пограниччя. На тому пограниччі на межі Дикого поля оселилися ті, хто пішов із західних регіонів – із Надсяння, Холмщини, Галичини, Волині – і став козаком. У той час Черкаси – це остання інституція, де сидів польський староста і звідки контролювали й Дніпро. А на дніпровських островах вже було багато так званих козаків-уходників.

Тобто, там була збройна сила, але сила неорганізована. І чому ми найбільше серед усіх ватажків козацтва згадуємо саме князя Вишневецького? Тому що він краще за своїх попередників зрозумів, що використовувати цю збройну силу треба ще до того, як татари перейшли Дніпро.

– Треба діяти на випередження?

Володимир Сергійчук: Також він зрозумів, що Україна повинна сама створити збройну силу, бо польська влада не могла організувати відсіч татарам. Вона не мала достатніх сил, щоб поставити постійне військо у степу.

– Тобто він взяв на себе функцію державної оборони?

​Володимир Сергійчук: Вишневецький не просто взяв функції держави з організації оборони, але й додатково функцію організації національної української збройної сили. Він зрозумів, що цю силу треба організовувати не на межі Дикого поля, а там, де татари переходять Дніпро – там, де їхній перевіз – щоб не допустити їхнього переходу.

– Відомо, ніби на Хортиці був перший замок – прототип Запорізької Січі – зведений саме князем Дмитром Вишневецьким. Наскільки це відповідає дійсності?

Володимир Сергійчук: На Малій Хортиці.

Олександр Мірущенко: Дійсно, на Малій Хортиці Вишневецький дійсно збудував замок. Весь час, поки він перебував на польській службі, його не полишала думка про будівництво такого укріплення, яке могло б захистити кордони цієї держави від татарських набігів.

 

Вперше ця ідея виникла ще у 1530-х роках у козацького гетьмана Остафія Дашкевича. Але польська влада не зрозуміла такий задум. І тоді Вишневецький наважився реалізувати цей задум власними силами. Він збудував укріплення на острові Мала Хортиця, який ще має назву Байда. З цієї території він здійснював кілька військових операцій проти татар.

Дослідження 1990–2000 років показують, що замок Вишневецького знаходився на острові Мала Хортиця. Розташований він був на північній частині острова, скелі служили йому природнім захистом.

​– А що було знайдено? Він був великий?

Олександр Мірущенко: Ні, він був досить невеликий. Відомо, що там умовно був будинок шляхтича, де, за деякими свідченнями, проживав Вишневецький, були кузня, зброярня. Там знайшли зброю, ремісничі предмети, литовські монети. Одна з найцікавіших знахідок – шабля довжиною 123 сантиметри, знайдена у Дніпрі біля цього острова. Все це належить до другої половини XVI століття, коли саме на цьому місці перебував Дмитро Вишневецький.

– А взагалі, князь Вишневецький і Байда, про якого написали думу – це одна й та ж сама особа?

Олександр Мірущенко: Сюжет думи цілком сходиться з історією його загибелі, тож є думка, що це дійсно – про Вишневецького.

– Пане Сергійчук, Ви кажете, що Вишневецький був державником. Але в його біографії є моменти, коли він пішов служити до турецького султана, а потім – до московського царя. Даруйте, але це не державництво, а радше нагадує найманство.

Володимир Сергійчук: По-перше, я не знаю, щоб він служив турецькому султану. Але в 1553 році він їздив до Туреччини. Згодом, він потім розповідав, що султан обдарував його каптаном. Питання полягає в тому, як він міг наважитися їхати до Туреччини, коли про нього вже негативно згадувалося у листах турецького султана до польського короля? Йому могли відсікти голову, а він повернувся живим і неушкодженим.

– Як би ви це пояснили?

​Володимир Сергійчук: Я пояснюю це лише одним – це моя така версія – на цей час гарантом його перебування у Туреччині, у Стамбулі, могла бути тільки дружина султана Сулеймана Пишного – Роксолана. Можливо, Вишневецький навів контакти якимось чином, і вона гарантувала його перебування.

– А московському царю Івану Грозному він все-таки служив.

​Володимир Сергійчук: Так, коли його не підтримав польський король, і татари змусили його залишити Малу Хортицю, то він повернувся до Черкас, а потім пішов на службу до московського царя. Чому він так легко це зробив? Тому що Іван Грозний був його двоюрідним племінником. Бо мати Івана Грозного Олена Глинська була двоюрідною сестрою князя Вишневецького.

​– Але Іван Грозний, який попервах обдарував князя Вишневецького земельними володіннями, залишився ним незадоволений – мовляв, «як собака прийшов, як собака пішов». Чому Вишневецький залишив московську службу?

​Володимир Сергійчук: Іван Грозний почав так говорити, коли Вишневецький у 1561 році уже добре роздивився, що сталося з Іваном Грозним після смерті його першої дружини. Цар почав нищити своїх родичів і найближчих соратників. Така доля могла чекати й на Вишневецького. Тож, побачивши московську тиранію, князь Вишневецький пішов назад до польського короля. Вчинив наче за гаслом Миколи Хвильового: «Геть від Москви!».

– Для чого він пішов у Молдавію, де його схопили й передали туркам, що для нього закінчилося трагічно?

Володимир Сергійчук: Він пішов, так би мовити, допомагати встановити порядок – там було безвладдя. Тим паче, він був по лінії матері родич дружини попереднього молдавського господаря.

– Тобто він був претендентом на молдавський престол?

Володимир Сергійчук: Сама молдавська боярська еліта побачила, що він може бути володарем Молдавії, бо у нього є родинні зв’язки – він династично підходив. І Вишневецький погодився.

– Погодився стати молдавським володарем, а опинився у полоні?

Володимир Сергійчук: Тривала боротьба за владу. І боярин Стефан Томша підступно вчинив: скориставшись тим, що Вишневецький пішов на переговори з дуже малим відділом, він його оточив, схопив і видав туркам. Таким чином, він забезпечив собі трон, а Вишневецького віддав на страшну смерть.

– Полонили його в Молдавії, а до Туреччини передали як кого?

Володимир Сергійчук: Як в’язня, якого турецький султан давно хотів отримати. Питання виникає, чому у 1553 році Вишневецький повернувся зі Стамбула живим і неушкодженим, а у 1563 році його кидають зі стіни на гаки? А тому що вже не було Роксолани – я так можу це пояснити. Тому із ним, так би мовити, розрахувалися по повній.

Він зазнав тієї смерті, на яку прирікалися вороги султана. Його підняли на вежу, а потім кинути на гаки, які були в неї вмонтовані. Чому ми кажемо, що Байда це Вишневецький? Тому що є донесення іноземних послів про цю подію. Коли подібне відбувалося, то зганяли людей, щоб усі на це дивилися.