Цього вересня у Львові їздив поетичний трамвай: на ньому було намальовано вірш єдиного чеського нобелівського лауреата з літератури Ярослава Сайферта, його вірші звучали й у самому трамваї. Направду цікаво, скільки львів’ян уперше почули це ім’я, скільки зацікавилися творчістю поета, скільки знайшли та прочитали ще бодай кілька його текстів. Ця символічна акція була присвячена 120-літтю письменника, але за цей час українською так і не вийшло жодної його книжки чи хоча б повноцінної презентації різних періодів його творчості. Чеська поезія ХХ століття в нас найповніше востаннє була представлена в 1964 році, коли вийшла однойменна антологія. Тоді ще Сайфертові лишалося чекати на Нобелівську премію 20 років, але вписаним у історію літератури своєї країни його вже вважали: адже він належить до авангардного покоління, тих, хто у 1920–1930-х радикально змінив обличчя тогочасної поезії. Його тексти в антології — поруч з текстами Їржі Волькера, Константіна Бібла, Вітєзслава Незвала, Франтішека Галаса, Владіміра Голана. Наприкінці антології є тексти тих, ким я хочу розпочати цикл коротких статей про чеських поетів другої половини ХХ — початку ХХІ століття: Івана Скали, Яна Скацела, Івана Дівіша, Карела Шіктанца. Ці імена навряд чи щось говорять українським літературознавцям (не кажучи вже про пересічних пасажирів трамваїв), а тому видається ще важливішим укласти цю «антологію без антології». У 20 коротких нарисах я спробую розповісти про ключові явища й постатей чеської поезії від 1950-х і до сьогодні.
Ян Скацел.
Фото з сайту ct24.ceskatelevize.cz
Ян Скацел (1922–1989) дебютував у часи, коли після Другої світової війни й комуністичного перевороту в Чехії було ще зовсім не зрозуміло, у якому напрямі розвиватиметься література. Наприкінці 1940-х років його вірші з’явилися в часописі «Рівність», яким опікувався ще один класик тогочасної літератури Олдржіх Мікулашек. Цей часопис під різними назвами виходить досі — від 1885 року. Його роль і спрямованість змінювалися, але тоді це був справді непоганий стартовий майданчик для початківця. Як і, наприклад, Мілан Кундера (вірші якого теж знайдете у згаданій вище антології) чи майбутній нобеліант Ярослав Сайферт, Скацел спочатку був захоплений лівими ідеологіями: на тлі перемоги над німецьким фашизмом, бідності й післявоєнного хаосу обіцянки комуністів звучали дуже заманливо. Тривало це захоплення недовго, і в поезії, що стала справді видимою у літературному середовищі, його непомітно.
Перша збірка автора «Скільки можливостей є у троянди» вийшла в 1957 році. Уже в ній виявилася характерна для Скацела риса: в його поезії є мотиви, що повторюються, варіаціями повертаючись та роблячи його стиль справді впізнаваним. У 2016 році в Брні — місті, де більшість життя прожив цей поет, — відкрили йому пам’ятник, на якому зокрема викарбовано чотири слова: дитинство, тиша, природа, смерть.
Фото з сайту gotobrno.cz
Бабине літо
(пер. Ірини Забіяки)
Вчора у повітрі пролетіла перша біла волосинка.
Подзвонювала,
повільно падаючи на землю –
і слова,
грубі, непокірні слова
застрягли мені в горлі, наче риб’яча кістка.
Літо моє,
і ти вже сивієш?
Саме так,
і завтра прийде осінь.
Знову відлітатимуть цілі дерева,
ми знову питатимемо,
куди й кому назустріч.
І тиша, бідна, наче церковна миша,
час від часу пищатиме в нас за спиною.
Літо моє,
і ти вже сивієш?
Минущість і плинність, змінність і невловимість — і водночас краса кожної миті, її унікальність, неповторність, ніжність наповнюють усі книжки й тексти Скацела. Кінець 1950-х і початок 1960-х у тогочасній Чехословаччині були періодом великої концентрації мистецтва: як і в кіно, в літературі говорять про «нову хвилю», експерименти з формою та змістом. Безумовно, Скацел був частиною цього процесу і як автор, і як головний редактор часопису «Гість у дім» — одного з найвиразніших видань цього періоду про літературу та загалом культуру. Його друга книга «Що лишилося від ангела» (1960) працює з різними рівнями образності, конкретними предметами та символами, явищами природи й культури, цитацією та алюзивністю, що змішуються і комбінуються в часі, такому само неосяжному та неохопному.
Добрі речі
(пер. Ірини Забіяки)
Серед добрих речей я обожнюю вогонь
і чорне срібло зірок
за поясом ночі.
Чорне срібло і старі слова,
якими посвячували у лицарі:
Прийми ці три удари, але тільки їх.
Серед добрих речей я обожнюю день,
коли весна накладає вузду на доброго коня,
сині вузди
й рожеві сідла.
Щороку повертається,
весна як чудовий задум.
Серед добрих речей я обожнюю наше кохання,
те старе,
що не іржавіє,
тому кажу Тобі знову й знову:
Є вчора,
буде сьогодні
і було завтра.
Прийми ці три удари, але тільки їх.
До 1968 року, який змінив майже все в чеській культурі, розділив її на до й після окупації, у Скацела вийшло ще три збірки, у яких загалом утверджується його специфічна поетика — аж так, що до української антології 1964 року він потрапив двома своїми текстами «Малюнок» (пер. Анатолія Перепаді) і «Джерело» (пер. Григорія Кочура).
Мить
(збірка «Смутниця», 1965, пер. Олега Коцарева)
За те, що на світі немає правди,
Але, коли хочеш,
за копійчину найменшу тиші.
Це мить, яка світ поділяє навпіл.
Покори момент,
коли хтось із нас дише.
У 1969 році примусово закрився часопис «Гість у дім», а Скацел залишився без роботи й можливості друкуватися. До початку 1980-х років він, як і багато інших авторів, був змушеним переховувати свої тексти в публікаціях під вигаданими іменами, писав також для дітей, для театру, перекладав. Типовим для цього чеського періоду стало звернення до музики — тексти поезій стали піснями. Наприклад, молитва Франциска Ассізького в переспіві Скацела була виконана Петром і Ганою Ульріховими. Пізніше цей текст увійшов до посмертної збірки поета «І знов любов» (1991).
Молитва
(пер. Олега Коцарева)
Будь, Боже, ти стеблиною або листком на вітах,
Навчи мене читати твої заповіти,
Щоб я мову дерев хоч трохи розумів.
Хай знають, що я вчусь, бо нічого не вмів.
Щоб подолав я пиху і шукав покору,
Покинув марнославство і полинув вгору,
Побачив звідти небокрай, що ти для мене відкривав,
Скорився з тим, що ти у мене відібрав.
І дай мені знести в покорі, що змінити я не маю сил,
Відвагу, щоб за свій вік я це все змінив.
А ще здоровий глузд, який вже точно знає,
Що є незмінне, і що зміні підлягає.
І дай здоровий глузд, який вже точно знає,
Що є незмінне, і що зміні підлягає.
У 1980-х Скацелові вдалося повернутися до активної творчості, одна за одною вийшли книжки, проте вже в 1989 році — ще до початку Оксамитової революції і глобальних суспільних змін у Чехословаччині — він помер.
Лише за кілька місяців — 7 лютого 2022 року — виповниться 100 років від народження Яна Скацела. До того часу деякі його тексти встигнуть помандрувати харківською підземкою в рамках проєкту «Поезія у русі». І сподіваюся, на його пошану лишиться цей текст — перший із серії про вартісну чеську поезію останніх десятиліть.
Забіяка Ірина,
кандидат філологічних наук, літературознавець, перекладач із чеської. Працює в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Основні наукові інтереси: сучасна чеська та українська літератури, компаративістика, переклад.
| 
